Авантюра XL - Артем Чапай

а Багдадом серед пустелі.

триста-чотириста студентів,

пєсні под гітару, пляскі до утра.

вчотирьох ми заробили заплановані

три тисячі доларів на диво швидко —

буквально за два-три тижні.

ми з Сімоном переходили

з однієї поденної роботи на іншу,

від боса до боса, поки не зупинилися

на одному чудовому здоровенному негрі

на ім’я Баррі.

крили дахи, кріпили гіпсокартон.

Баррі постійно, але добродушно бурчав,

був мило нетерплячий —

Сімона це дратувало, а мене смішило:

«молоток, молоток, молоток!»,

«pop my line, line, line!» —

скоромовкою повторював Баррі

і весь час нас плутав.

— Сімоне! агов, Сімоне!

я не реагую, роблю своє.

— о, мушу сказати: Антуане!

потім Сімон півроку так до мене і звертався:

— агов-Сімоне-о-мушу-сказати-Антуане!

пізніше в Мексиці вслід за Сімоном

усі кликали мене Антуаном, і один француз

ніяк не міг зрозуміти,

чого ж я у фіналі чемпіонату світу з футболу

вболіваю за Італію, а не за Францію.

бідолашний.

(зі щоденника)

21 квітня 2006

А я тут потроху стаю будівельником. Нещодавно говорили з Сімоном, що отак і стають proletarian intellectual: як заповідав Луї Альтюссер, має бути не клас інтелектуалів, а інтелектуали від різних класів.

Совість спокійна: завжди здавалося, що в житті нічого корисного не робив, тільки триндів більше за всіх. А тут ми кілька будинків для будівельників очистили (процес називається to gut out — від слова «кишка»: ти чистиш будинки, як кишки, від… ну, від того, що там залишила Катріна). А тепер-от кладемо дах. Якби я робив це суто заради грошей — почувався б заробітчанином. Але оскільки те саме роблю для подальшої подорожі, почуваюся, ніби набуваю життєвого досвіду. Коротше, добре почуваюся.

Ніяк не можу змусити себе писати. Спершу думав, що то втома після робочого дня — а тепер здається, що просто бачу більше сенсу у створенні чогось справжнього, ніж у продукуванні непотрібних літерок. Мабуть, це мине. Мабуть, просто такий період. Через тиждень із гаком, у неділю, — знов у дорогу… Ну, до від’їзду ще десять днів, тож доти я, здається, перетворюся на пролетаря за переконаннями.

Кльові тут люди. Якось працювали з одним негром, якому вже 72 роки. Тепер з іншим, майстром на всячину. Штука в тому, що тепер я завжди серед подібних людей, яких тут називають lower class, — і я їх обожнюю. Недавно зайшла мова про поляризацію: люди в Штатах спілкуються переважно із собі подібними. Коли це сказали, нарешті зрозумів, чому за місяць у Штатах не зустрів прихильників Буша. Я просто тусуюсь із іншими.

28 квітня 2006

У понеділок, Першого травня, у США загальнонаціональний страйк трудових мігрантів.

Одне з гасел — «жодна людина не є нелегальною».

У мене в сім’ї є родич, який працює без документів. Думаю, у багатьох інших теж є.

Дехто каже, що це буде найбільша акція в США від 60-х років. Не знаю, чи це правда, — подивимося. Сьогодні роздавали листівки — таке враження, що на страйк прийдуть усі.

Watch the news;)

Тепер трохи допомагаю в організації, у понеділок буду в security під час маршу на захист прав дискримінованих, який у Новому Орлеані почнеться на майдані Конго! Буде танок!

1 травня 2006

У нашому марші в Новому Орлеані взяли участь орієнтовно п’ять — сім тисяч людей, з яких дев’яносто відсотків — латиноамериканські мігранти, решта — симпатики з білих i чорних.

Демонстрація почалася на майдані Конго. Як сказав один із промовців, колишній член «Чорних пантер», — це священна земля, на якій свого часу збиралися чорні раби й на якій зародилися соул, блюз, а потім i джаз.

Організатори вважають, що рух, який розпочався тепер, стане в США другим рухом за громадянські свободи — після руху 60-х років, у результаті якого було здобуто рівні легальні права для чорного населення Америки.

Місцеві мешканці кажуть, що це була найбільша на їхній пам’яті демонстрація в Новому Орлеанi. А в Лос-Анджелесі, читаю, прийшли взагалі сотні тисяч людей.

У нас, у Луїзіані, манiфестанти несли плакати та вигукували гасла іспанською й англійською мовами:

no one is illegal (жодна людина не є нелегальною),

знамените: el pueblo unido jamas sera vencido[12],

unidad es poder (єдність — сила),

si se puede (так, ми зможемо),

Bush, escucha — estamos en la lucha (Буш, послухай: ми вийшли на боротьбу),

somos America (ми — Америка),

no somos criminales (ми не злочинці),

venimos para trabajar (ми прийшли працювати),

we rebuild New Orleans (ми відбудовуємо Новий Орлеан).

Моє вивчення іспанської розпочалося з фраз «права робітників», «загальний страйк», «понеділок, Перше травня» та революційних гасел.

на початку травня я з’їздив до Г’юстона автостопом.

і, звісно, тут без проблем отримав мексиканську візу.

дорогою мене ще й зупинив коп і перевірив документи,

бо чергові добропорядні громадяни настукали,

що йде підозрілий тип із рюкзаком,

«зупиняє машини і просить гроші».

Тот-топот-тономой, тваю мать!

оскільки стало зрозуміло, що в Могилянку

на захист диплома я вже не повернуся,

довелося написати заяву. ось вона, без змін:

Деканові факультету гуманітарних наук

Щербаку В. О.

студента ФГН 4 року навчання

Чап’яка Антона Васильовича

Заява

Прошу дозволити менi захищати дипломну роботу наступного, 2006/07, навчального року у зв’язку з тим, що на даний момент я перебуваю на іншому боці планети i, пропустивши літак назад, не маю можливості повернутися.

На час захисту дипломної цього року перебуватиму в Мексиці, Ґватемалі або, пробачте на слові, Гондурасі, на практиці вивчаючи соціальну філософію шляхом спостереження й участі в робітничих руxах, горизонтальних структурах суспільної влади й опорі трудового люду Центральної Америки проти експлуатації з боку панівних класів та мультинацiональних корпорацій.

На даний час я склав іспити з усіх необхідних для допуску до захисту дипломної роботи предметів, окрім курсу «Риторика», який я прослухав на дві третини, але з якого не встиг скласти іспит. Планую зробити це після повернення на Батьківщину.

Прошу також повідомити про дані обставини пп. Сватка (викладач курсу «Риторика», каф. філософії та релігієзнавства), Гусєва (зав. кафедри) та Кебуладзе (керівник дипломної роботи).

Копія:

Віце-президентові з навчальної роботи

Моренцю В. П.

Новий Орлеан (США),

13 травня 2006 А. В. Чап’як

приблизно в цей час став підозрювати,

що в моєї дівчини в Україні

є інший.

ходив пригнічений і думав:

«оце треба було їхати на край Землі,

щоб настрій залежав від того,

які натяки вичитаю в йоханому інтернеті!»

потім переконавсь остаточно

й у тому ж інтернеті публічно

наскандалив так, що й досі соромно.

здавалося б, як це стосується мандрів?

але дикі ревнощі мене самого вразили настільки,

що наступний рік чи півтора в кожних стосунках під час подорожі

боявся повторення, рефлексував про причини

й намагався їх уникати.

тож у чомусь ця подорож була як терапія.

майбутнє покаже, чи вдала.

(зі щоденника)

Криза всіх основоположних засад. Теоретичних, особистих, життєвих.

Відчуття таке, що міняти й переглядати доведеться абсолютно все.

Звісно, цей онлайн-щоденник теж хочеться видалити, однак не будемо поспішати — і без того близьких людей надто мало. А точніше, практично нема. І майже всі, з ким хоч думками поділитися можна, так чи інакше тут — а я не надлюдина, щоб бути в змозі залишитися геть самому.

Так, ця