💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко

У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко

Читаємо онлайн У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко

“То і вас били на допиті?” – почув він звернення до професора.

“Ні, але перед допитом тримали у приміщенні під двома кімнатами, у яких вони катували в’язнів, причому так, що крики, зойки та стогони чути було і на вулиці.”

“Те ж саме і зі мною було!” – згадав Карпо, уважніше прислухаючись до розмови.

Говорив більше професор, його напарник допитувався, часом заперечував, не згоджувався, затято сперечався. Янчукові подобалося палке відстоювання ним у полеміці Леніна, що ніби виправдовувало і його власне козакування, бо він і сам довго й щиро вірив у нього. Карпо розділяв думку професорового суперечника і стосовно Сталіна – не послідовника марксизму, а невігласа й ката від марксизму. Близьке йому було і виправдання Махна, так же одурманеного, як і червонокозацтво.

Гудлива тюрма, як розбурханий вулик, втихала від шепотів і суперечок лише вночі, зате повнилася натомість хропінням і стогонами. Карпо спав погано. Снились йому Чигирин, рідне обійстя, родина і Ганна: то у дворі, то в грядці, то в Ліску. Кінчалися сни, як правило, табунами чорних коней, що або толочили трави на сіножаті, або гналися за ним, як навіжені, а він кричав дружині: “Ховайся, Ганко! Тікай, люба моя!” і просипався пітний і задиханий.

Місце в камері біля професора було для Карпа, з одного боку, невигідним, бо до того постійно підсідали в’язні “порадитись”, створюючи постійний базар, але з другого боку, Карпо мав своєрідну вигоду, бо мимоволі знайомився зі співкамерниками і ділився з ними спільною бідою. Що далі, то менше лишалося в камері неосуджених, зате на їх місце прибували кримінальні злочинці зі своєю матерщинною лайкою і постійними провокаціями до сутичок, що робило життя “політичних” в’язнів справжньою мукою.

“Нам, татарам, папаня, однаково: де б не робити, аби не робити. Робота – наш друг і товариш, ми її і пальцем не зачепимо,” -  у відповідь на пропозицію професора брати участь у чергуванні запевняла його кримінальна шобла. Її ватаг навмисне нацьковував когось із своїх найвиснаженіших “шістьорок” на того, хто отримав передачу з продуктами або мав пристойні одяг чи взуття.

“Не плач, Васю, і не дрейфи, попроси он у того товариша, він поділиться з тобою, як сознательний, і жратвою, і шмутками! Нуж-бо, сміло йди, Васю!”

“І не збираюся давати! Пішов геть від мене! – обурювався на клянчення “шкета” власник. – Пішов геть, шпана!”

“Що ж це ти, хохлацька твоя морда, ображаєш малого?! – встрявав претендент на ватагування в камері. – Поділись із ним, нещасним, по-людському шаманням і шкарами. Він же просить тебе!” – умовляв держиморда жертву, заступаючись за свого “сявку”.

“Людоньки, що ж це робиться?! – турсав прохача ногою нещасний, аж той летів шкереберть. – Ще й ця напасть на нас!”

“Не підіймай, дядю, шухеру, ми пошутілі,” - цинічно сміявся ватаг, розуміючи, що сила сьогодні не на його боці, і камера поверталася у свої навиклі колії.

“То Петровський, кажете, приїжджав у Черкаси не на Шевченкове свято, а на допомогу викачникам хліба?” – почув Карпо мову професорового напарника.

“В тому немає сумніву, адже Таран сам читав статтю про надзвичайні заходи Бухаріна. Пригадайте: “Бухарінсько-риковська група відкрито стала на захист куркуля”, - відповів професор. – Призначення “надзвичайщини”, голубе, – це введення тієї ж панщини, тільки куди гіршої, адже невиконавцям поставок заборонено цієї осені обробляти свої ниви, і вони лежать перелогами…” – не встиг скінчити думку професор, бо раптом задзвеніли ключі в дверях і в камеру вступив наглядач.

- Приготуватися всім з речами до етапу! – об’явив він. – У вашому розпорядженні десять хвилин. Поспішайте!

У дворі в’язнів викликали по прізвищах нові конвоїри і ставили перед прохідною по чотири в ряд. Тихою крупкою з низького неба сипався на землю сніжок, в покритому інеєм галуззі явора каркали чорні ворони, легкий морозець пощипував лиця й руки в’язнів.

“Нас повезуть до Харкова, на Лису гору?!” – почув Карпо шепіт сусідів і перехрестився, творячи про себе молитву. Близився підобідній час…

Секція 8.
Ой доле-недоле!..

Оселившись в отім безгомінні чужої і малої та тісної хати під правічним Бором, що загадково та заворожливо шумів вершинами сосон про свою нескінченну втому від давності буття та від трагедій побаченого і пережитого, Гання Янчиха довго приходила до себе, як після примарного сну, і давала лад у запустілій оселі та геть не загороженому дворі. Похолодання вночі змушували її і Домашку, що вже не пішла до школи, шпарувати, затирати та й білити і стіни хати, і стелю та засипати призьбу. Жили вони вже й з осені впроголодь, виручала Ганну картопля і своя, і тепер ще навигрібана по грядках у селі нею і дітьми.

Як не дивно, але оцієї вигрібної їй удалося разом з дітьми назбирати і вдвоє більше, хоч була вона часом величиною з лісний горіх. Назбирали діти в Бору та наносили і грушок-дичок повне горище, накопали ріпи в дядька й діда Павла. Привезла якось Шмулевою підводою і Килина з Василем їм пару діжок солоних капусти та огірків, горщик квасолі, цебрик пшона, череп’яну ринку з крупою, грудку масла та кілька курочок, які, як і Ганнині, нівроку, потроху неслися.

Та коли привіз цього всілякого харчу порадував Ганну, то ціла гора стільців, лавок, ослонів, сапок, заступів, сокир чи й іншого хатнього і дворового начиння та інвентаря аж злякала її.

- Пробач, сестрице, що не можу допомогти тобі більше, - ніяковіла Килина, ще  розвантажуючи разом із Василем, Іванком та Ганниними дітьми оту підводу. – Всіх арештовують депеушники і в місті, то боїмося і ми в ті списки попасти, - присіла із Ганною на своєму ослоні Килина. – Списалася я з подругами, що живуть у Херсоні й Одесі, то поїдемо туди, а в хаті лишаємо Василевого брата. Хотіли поселити туди тебе, так брат запротестував, як навіжений, аж пересварившись із Василем. Допитували Василя за Карпа, а Кузьма Сидорович звідкілясь знає, що його осудили на сім років

Відгуки про книгу У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Андрій Хімко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: