Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс
Ніколи не забуду цієї ночі. Ніколи не забуду, як я крутився з боку на бік; як бентежили мене думки про Агнес і про це створіння; як міркував я, що можу зробити і що слід мені зробити; як вирішив я, що найкращим для її спокою буде не робити нічого і тримати при собі цю новину. Коли мені вдавалося заснути на кілька секунд, то переді мною поставали обличчя Агнес з її ніжними очима та її батька, який з любов'ю дивиться на неї, і сповнювали мене невимовним жахом. Коли я прокидався, згадка про Урію, який лежить у сусідній кімнаті, душила мене, мов кошмар, і гнітила мене свинцевим тягарем, немовби в моїй квартирі оселився сам диявол.
Усі мої сни проймала думка про розпечену коцюбу. Повсякчас мені ввижалося, що я вихопив її з каміна і простромив тіло Урії. Зрештою ця думка так опанувала мене, хоч я й знав, що це тільки моя хвора уява, що я мусив вийти в сусідню кімнату подивитися на нього. Він лежав на спині, далеко простягши ноги, з горла його виривалося хрипіння, з носа — сопіння, а рот його був розкритий, як віконце поштової контори. У дійсності він був значно гірший, ніж у моїй збентеженій уяві. І після цього я мимоволі кожні півгодини виходив подивитися на нього. А довжелезна ніч, здавалося, не мала кінця, i хмарне небо не обіцяло дня.
Коли я побачив, як рано-вранці він виходить з моєї квартири (слава богу, він не лишився на сніданок), мені здалося, ніби в його особі покидає мене сама ніч. Ідучи до палати, я дав місіс Креп особливе розпорядження повідчиняти всі вікна, щоб провітрити і очистити від його присутності мою вітальню.
ІХ. Я потрапляю в полон
Більше не бачився я з Урією Гіпом аж до того дня, коли Агнес виїхала з міста. Я прийшов до контори диліжансів попрощатися з нею; він теж був там, бо повертався до Кентербері тим самим диліжансом. Я трохи радий був побачити його жалюгідне, закоротке в талії і зависоке в плечах, шовковичне пальто, яке разом із парасолькою стирчало з краю заднього сидіння на імперіалі диліжанса, а Агнес, звичайна річ, їхала всередині. Але я заслужив цю маленьку втіху муками, що їх я зазнав, намагаючись приязно розмовляти з ним. Як великий яструб, кружляв він навколо нас, не лишаючи ні на секунду самих і вигинаючись при кожному слові, з яким я звертався до Агнес або Агнес до мене.
Усе ще збентежений його відвертістю біля мого каміна, я багато думав про слова, які сказала Агнес щодо майбутнього компаньйонства: «Я зробила те, що, на мою думку, було правильним. Певна, що така жертва потрібна для спокою тата, я попросила його зробити це». Від тієї хвилини мене весь час гнітила думка, що вона піде на будь-яку жертву заради нього. Я знав, як любила вона батька, я знав, наскільки вона віддана. З власних слів її знав я, що вона вважала себе невинною причиною його помилок і палко бажала відплатити йому свій величезний борг. Мене не втішала думка про відмінність її від огидного рудого в шовковичному пальті, бо саме ця різниця між ними — відданість її чистої душі та підла його нікчемність — і була основною небезпекою. Усе це, безсумнівно, він знав достоту, і добре зважив у своїх хитрих планах.
Проте я не мав сумнівів, що перспектива такої жертви зруйнує щастя Агнес; я розумів, що вона ще нічого не знає про це, і тому не міг зашкодити їй застереженнями. Тож ми розлучились, не поговоривши як слід: вона посміхалася мені, махала рукою з вікна диліжанса; її злий демон корчився на даху, немовби вже тримав її в своїх пазурах і святкував перемогу.
Довго після цього не міг я позбутися тієї прощальної картини. Коли Агнес написала мені про благополучне прибуття додому, я почувався таким же нещасним, як і під час її від'їзду. Варто було мені тільки замислитись, як думки мої зверталися до Агнес і до Урії. Майже щоночі снилися вони мені. Думки стали частиною мого життя, такою ж невід’ємною від мене, як моя власна голова.
Я мав досить вільного часу для цих думок: Стірфорс був в Оксфорді, як він писав, і за винятком того часу, коли я сидів у палаті, я здебільшого лишався на самоті. Здається, саме в цей час у мене закралися невиразні підозри щодо Стірфорса. Я відповідав йому палкими листами, але зрештою був щасливий, що він тоді не міг приїхати до Лондона. Очевидно, вплив Агнес на мене був такий сильний, бо йому не заважала присутність Стірфорса. Думки про Агнес цілковито заполонили мою свідомість.
А тим часом дні й ночі минали. Я вступив у права молодшого клерка в конторі Спенлоу і Джоркінса. Бабуся моя надсилала мені дев'яносто фунтів на рік (не враховуючи квартирну плату і деякі інші витрати). Квартиру мені винайняли на дванадцять місяців, і хоч усе ще вона здавалася мені нудною у довгі вечори, я втішався, поглинаючи каву галонами. У цей час я зробив також три відкриття: по-перше, що місіс Креп була жертвою цікавих розладів, які вона звала спазмами, та які здебільшого супроводжувалися запаленням носа і потребували постійного лікування м'ятним лікером; по-друге, якісь дивні особливості клімату моєї комори впливали на пляшки з бренді так, що вони тріскалися; по-третє, що я лишився самотнім на цьому світі і робив багато записів про цю обставину, вправляючись в англійському віршуванні.
День мого офіційного вступу в обов'язки молодшого клерка нічим не був відсвяткований. Я тільки почастував сандвічами і вишневою наливкою клерків нашої контори і сам пішов увечері до театру. Я дивився «Незнайомця» — п'єсу в дусі Докторської палати — і вийшов такий пригнічений, що насилу впізнав себе в дзеркалі вдома. Містер Спенлоу зазначив, коли ми складали угоду, що він був би щасливий побачити мене в своєму домі в Норвуді, але вдома в нього зараз безлад, бо чекають на повернення його доньки, яка закінчила освіту в Парижі. Коли вона повернеться, він сподівається мати приємність запросити мене. Знаючи, що він удівець, і вся сім'я його складається з єдиної доньки, я палко подякував йому.
Містер Спенлоу дотримав свого слова. За тиждень-два він сказав, що коли я зроблю йому ласку приїхати до нього наступної суботи і залишитися до понеділка, то він буде дуже щасливий. Звичайно, я відповів, що зроблю йому цю ласку. Він обіцяв доставити мене в своєму фаетоні й так само відвезти назад.
Коли настав цей день, то навіть моя валіза стала
