💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Амадока - Софія Юріївна Андрухович

Читаємо онлайн Амадока - Софія Юріївна Андрухович
на неспокійну фіранку.

Ляндкомісар розсміявся. Пінхас здивовано зиркнув на нього — і побачив на його обличчі майже дитячий захват.

Я не знаю, що за жінка на цьому портреті, — вимовив він крізь сміх, дивлячись на Пінхаса приязно, з певним співчуттям. Він навіть поклав йому на плече долоню, як роблять із людьми, до яких відчувають особливу прихильність. Йому було приємно, що жарт вдався.

Мені подарували якось цю картину, як і багато інших речей у цьому домі. Тільки того разу я не зміг допомогти. Це ж усе-таки не Тиціян, правда? В обмін на Тиціяна я б допоміг. Але погодься: у портреті щось є. Я сам здивувався, коли відчув, що мені хочеться постійно мати його перед собою.

І він поплескав Пінхаса по плечу. Незважаючи на дивну незручність цієї ситуації, Пінхас спостеріг у собі теплий відрух, майже розчулення у відповідь на ляндкомісарову поведінку.

І цієї миті вілла наповнилася криками. То кричала Генрієтта — верещала пронизливим голосом, таким високим і сильним, що годі було розібрати слова. До її вереску домішувався бас Ромця, який вивергав прокльони. Порцелянові фігурки на комоді і стелажах забриніли, завібрували меблі від навісної шарпанини і важких кроків унизу. Кричала від болю Мішке. Чутно було звуки ударів, лункі ляпаси.

Ляндкомісар і Пінхас схрестились поглядами, а тоді господар кинувся геть із кабінету, додолу сходами.

Пінхас чув, як унизу розгорається скандал. Генрієтта, не здатна заспокоїтися, звинувачувала Мішке в крадіжці. Ромцьо підтакував. Він навіть насмілився перебити господиню, щоб розповісти своєму панові про звичку цієї брудної дівки тертись голим тілом об коштовні хутра. Засвистіла нагайка — Пінхас добре розрізняв, як вона січе повітря, а тоді зі сплеском впивається в плоть дівчини. Він майже бачив її червоні щоки, її розпатлане волосся, схожі на опіки пухирі, які здіймаються на плечах і руках, на обличчі, криваву росу на білій шкірі.

Він стояв перед портретом незнайомої жінки, розуміючи, що затія з небезпечною бритвою була даремна. Не через те що відбувалося зараз, ні. Просто Пінхас не зумів би перетяти Мішке горло, він не зміг би зробити навіть маленький прокол на її тілі. Так само, як не здатен був би втяти собі вени, вкоротити віку самому собі. Батько знав його набагато краще, ніж він знав себе сам. Батько не сумнівався, що Пінхас не зможе стати різником.

До чого тут різник, — не витримала Уляна. — Йшлося про порятунок. Ти повинен був порятувати дівчину і себе. Про що тут ще думати?

Ти зробила б це? — запитав Пінхас, трохи помовчавши.

Звичайно, зробила б, — розлючено відповіла Уляна.

фотокартка: дерев’яний коник з китичками на гриві — хвості, що зроблені зі справжнього кінського волоса, оббитий золотавим плюшем

Він підійшов до газетного столика і жадібними руками схопив свій записник. Заклав його собі на живіт, під сорочку, ніби втрачений орган, який знову повернувся на місце. Тоді виліз на підвіконня і, тримаючись напруженими руками за раму, зробив крок на гілку горіха, а тоді — сам не розуміючи як — перемістив туди, напівлежачи, плазуючи, усе своє тіло. Гілка, хоч і груба й масивна, тремтіла та здригалася під його вагою. Кора була ковзка й крижана на дотик. Пручалася, не давала надійно себе осідлати, як в’юнке чудовисько.

Пінхас чув, що з протилежного боку від дому, вулицею кудись тягнуть Мішке. Вона вже не плакала і не кричала, лише скімлила зовсім тихо. Пінхас розумів, що вже зовсім скоро похопляться і його.

Він доліз до стовбура і, обхопивши його в обіймах, ніби танцюючи, спустився на нижчу гілку. Тоді — на ще одну, а далі, оскільки гілок під ним уже не було, він розвернувся спиною до стовбура і стрибнув додолу. Усе тіло наскрізь пробило блискавкою удару. Пінхас виборсався з кущів, поправив свій записник під сорочкою і кинувся бігти догори між будинками, в напрямку дерев’яної вежі пожежної охорони. Наостанок від вілли ляндкомісара до нього долинула нова хвиля гамору. Вочевидь, Ромцьо повідомляв господарів про Пінхасову втечу.

Він мчав і мчав, проминувши останні будинки під пагорбом і огинаючи будівлі ліворуч від монастиря. Він прагнув якнайшвидше дістатися до лісу. Досі відчував удар від стрибання з дерева: ноги здавалися вдвічі важчими, неповороткими. Записник у штивній палітурці заважав рухатися. Пінхас хекав так голосно, що не одразу почув, як галопує кінь під ляндкомісаром. Звук копит передався йому в ноги вібрацією землі, а не звуком. Він озирнувся на бігу й побачив вершника на золотавому жеребці. Пінхас перечепився і впав, покотився просто назустріч своєму переслідувачу. Ляндкомісар потягнув за віжки, кінь встав дибки, заіржавши. Пінхас бачив над собою його височенне сильне тіло, оточене гнітом напучнявілих снігом хмар, встиг за долю секунди розгледіти налиті м’язи на крупі й ногах, обтягнуті сяйливою світлою шкірою. Ляндкомісар ударив Пінхаса по обличчі нагайкою. Раз, другий, третій. Звідкись взялося кілька поліцаїв з палицями в руках. Хтось із них націлив Пінхасові в чоло цівку пістолета.

Чи не сказати, пане, жарта звичного,

Щоб глядачі, як завжди, посміялись? — процитував ляндкомісар і зупинив поліцая.

Те срібне лезо з руків’ям із берилу, яке ви у мене вкрали, я теж отримав у подарунок. Я отримав його як вдячність, розумієш? — очі ляндкомісара були налиті щирістю і жалем. — Вдячність за те, що я чесно виконую свій обов’язок, що моя честь — це моя відданість, що я змушений докладати надлюдських зусиль, змушений чинити нелюдські речі, що на моїх плечах лежить тягар, непідйомний для більшости смертних.

Запала трагічна й урочиста тиша. В цій тиші Пінхас, рот і ніс якого були напхані грудками підмерзлої землі, а з розпухлого обличчя юшила кров, марно намагався навести різкість. Ляндкомісар на коні витанцьовував навпроти світлого неба, схожий на кентавра, на античне чудовисько. Після кількох невдалих спроб, сплюнувши криваву грязюку, Пінхас спромігся запитати:

Що з Мішке?

Ляндкомісар скривився.

Якщо ти про служницю, то вона торкалася хутра, — відрізав він.

фотокартка: ґрот Святого Онуфрія під терасою монастирської церкви

Може, ляндкомісар запідозрив у собі натяк на перейнятість Пінхасом — і саме тому не вбив його власноруч. Бо це скидалося б на пристрасть, на помсту ображеного коханця — останнім часом їх із Пінхасом об’єднувало надто багато античних сюжетів, і ляндкомісар не міг ризикувати, не хотів сіяти в собі сумніви. Він відчув, що з Пінхасом слід повестися якнайнедбаліше. Зрештою, цілком можливо, що він і на мить не думав ні про античні сюжети, ні про своє ставлення.

Разом із десятком інших євреїв Пінхаса повели на Федір повз віллу ляндкомісара, повз віконечко, з якого Пінхас ще недавно визирав, відпроваджуючи поглядом приречених. Коли його штовхнули палицею у плечі,

Відгуки про книгу Амадока - Софія Юріївна Андрухович (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: