Вітіко - Адальберт Штіфтер
Тепер уже підвівся Людовік Залізний, ландграф Тюрінзький:
— Тринадцять років тому німці зазнали поразки від богемських воїнів під Хлумецом, і чимало шляхетних людей, зокрема двоюрідний брат імператора Гебгард фон Кверфурт, граф Міло фон Амменслебен і граф Бертольд фон Ахем, та тисячі інших сміливих воїнів утратили там життя, а чимало потрапило в полон: маркграф Альбрехт Ведмідь, єпископ Мерсебурзький, єпископ Гальберштадтський, абати, графи і пани. Відтоді ніяке німецьке військо не приходило в Богемію, а тепер людям, які були під Хлумецом, і тим, хто виріс потім, слід показати чехам, як німці воюють і тримають свій щит над їхньою землею. Для цього я й привів сюди своїх людей.
Далі вже озвався Генріх, маркграф Австрійський:
— Князь Собеслав, на якого тоді Оттон Чорний підступно нацькував імператора Лотара, був після перемоги поміркований, через рік він із багатьма тисячами воїнів приїхав на князівський з’їзд Лотара в Мерсебурґ і приніс дари, а ще через рік імператор Лотар тримав до хреста синочка Собеслава, Собеслав давав імператору загони вершників для двох поїздок до Рима, і відвідував князівські з’їзди імператора, і допоміг ясновельможному королю Конраду в поході на Саксонію. Теперішній великий князь Владислав зі своєю дружиною їздив до короля Конрада у Вюрцбурґ, був присутній на з’їздах, а тепер просить тут про союз, за який обіцяє подяку. Я думаю, що імперія з огляду і на інші причини, і на дружбу з Богемією повинна діяти і збільшити завдяки цьому власну силу. Я привіз до Нюрнберґа всіх людей і увесь військовий припас, які зміг зібрати.
Після маркграфа Австрійського промовляв Фрідріх, герцог Швабський:
— Імперія повинна зважати й на інші причини, і на те, що вона має титул оборонця християнства і тому не терпить лихого вчення бунту. Мій рід обстоює право, як і мій батько обстоював імператора Генріха, і я виставлю все, що може Швабія, для війни.
— А я думаю, — вигукнув тепер пфальцграф Рейнський, — що вміння зважати — це могутність, пишнота і авторитет імперії!
— Імперія! Імперія! Імперія! — загукали численні голоси.
— Це імперії не зашкодить, те, що чекає нас попереду, забезпечить їй найвищу повагу! — крикнув граф Клевський.
— Атож, найвищу, і за це її поважатимуть! — скочив на ноги граф фон Рінек.
— Не можна терпіти ніяких зазіхань! — гукнув Рудольф, граф фон Штаде.
— Ніяких зазіхань, ніяких зазіхань! — загукали численні голоси.
— Порядок треба відновити в кожній марці, отож і в Польщі! — вигукнув Конрад фон Майсен.
— Має бути порядок, і пани, церкви, князі, монастирі й міста повинні стояти на його сторожі! — кричав граф фон Цютфен.
— Так і є! Отак має завжди бути! Пам'ятайте про це! Так і є! Так і діймо! — загукали один поперед одного численні голоси.
Коли настала тиша, заговорив Ембріко, єпископ Вюрцбурзький:
— Усе, про що тут сказано, слушне й правильне, ми пам'ятаємо про це і йдемо на праведну війну!
— І Господь благословить вас, як благословив у боротьбі за святу віру і за могутність імперії! — проказав абат із Гіршфельда.
Потім підвівся Вальрам, герцог Нижньої Лотаринґії, й мовив:
— Ми досягли одностайності й приїхали до Нюрнберґа вже з нашими людьми, спорядження і припас уже тут, слід визначити умови і одразу починати похід!
Тепер підвівся чоловік в обладунку, то був граф Квенстіде, поклав руку на стіл і вирік:
— Я кажу, що ми тут уже задовго розмовляли, пора нарешті перейти до дій!
— До дій! До дій! Треба перейти до дій! Треба діяти! Діяти! Діяти! — почулося з різних боків.
Король Конрад простяг руку і, коли гамір ущух, заговорив:
— Отже, про допомогу вирішено, люди одностайні. Хоча дехто виступає проти нового часу, наша могутність завдяки цьому тільки зросте. Ми збережемо у війську вже зроблений розподіл людей і почнемо похід. Нехай, панове, вам буде подяка за сьогоднішнє засідання, що вже останнє, з’їзд на цьому закрито. І я кажу: з Господом триєдиним!
— З Господом триєдиним за імперію і короля! — крикнули люди.
Пани попідводились і, збившись у гурти та купки, виходили. Чимало людей підійшли до князя Владислава і обступили його.
— Ми тобі, оскільки ти вірний син церкви, дамо змогу сприяти її процвітанню, як і на початку княжіння, — запевнив Маркольф, архієпископ Майнцький.
— Думаю, святість нашої віри пускає дедалі глибше коріння, — відповів Владислав.
Альберо, архієпископ Трірський, зауважив:
