Білі зуби - Зеді Сміт
Тож Амброзія Бовден, із Гортенз усередині, поспішила в кімнату до капітана і стала ходити туди тричі на тиждень по наставляння. Літери, числа, Біблія, історія Англії, тригонометрія — а коли мати Амброзії йшла собі з хати, ще анатомія, що виявлялася значно довшим уроком і викладалася згори на студентці, поки вона лежала на спині й гиготіла. Капітан Дурхам сказав їй не хвилюватися за дитя, мовляв, він йому шкоди не зробить. Він також сказав, що їхня таємна дитина буде найрозумнішим негринятком на всю Ямайку.
Поки спливав час, Амброзія перейняла від нього багато чудових речей. Він навчив її, як читати випробування Йова і перестороги Об’явлення, як розмахувати ключкою для крикета і читати напам’ять «Єрусалим». Як додавати у стовпчик. Як відмінювати латинський іменник. Як цілувати вухо чоловіка, аж поки він не почне схлипувати, наче дитина. Але, основне, він навчив її, що вона більше не служниця, що освіта піднесла її, що в глибині душі вона леді, хоча її рутинна робота залишалася незмінною. Тут, тут, любив показувати він кудись під її грудиною, точно на те місце, яким вона спиралася на мітлу для пилу. Більше не кімнатна дівчина, Амброзія, більше не дівчина, казав Дурхам, насолоджуючись каламбуром.
І врешті одного дня, коли Гортенз залишалося до народження п’ять місяців, Амброзія вибігла по сходах у дуже вільній, хитрій лляній сукні й постукала у двері однією рукою, другою ховаючи за спиною букет англійських нагідок. Вона хотіла зробити приємне своєму коханому, подарувавши квіти, що нагадають йому про дім. Вона стукала і стукала, і кликала, кликала. Але на той час він уже поїхав.
— Не питай мене чуго, — сказала мати Амброзії, підозріло споглядаючи її живіт. — Він просто підірвався і пуїхав, ні сіло ні впало. Але він лишив писульку, шо хоче, шоб про тебе пудбали. Він хоче, шоб ти чимшвидше пуїхала до маєтку і спитала там містера Ґленарда, доброго християнина і джентльмена. Бог знає, може, ти там чугось і навчишся. І не чекай, поки я плюну на підлогу…
Але Амброзія не дочекалася, поки останні слова впали на землю, і вискочила з кімнати.
Виглядало на те, що Дурхам поїхав залагоджувати конфлікт у Кінгстонській друкарні, де молодик на ім’я Гарвей підняв страйк друкарів за підвищення платні. А потім він затримався ще на три місяці тренувати солдатів Його Величності Короля Тринідаду, показувати їм, що є що. Англійці чудово знають, як уникати однієї відповідальності коштом іншої. Але вони також люблять вважати себе відповідальними, тож Дурхам просто тимчасово довірив перервану освіту Амброзії Бовден своєму доброму другу серу Едмунду Флекеру Ґленарду, котрий, як і Дурхам, вважав, що місцеві потребують напучування, християнської віри і моральної опіки. Ґленард був зачарований нею — хто б не був? — тримати біля себе симпатичну, слухняну дівчинку, яка ще й із задоволенням поралася по господарству. Але за два тижні її перебування вагітність стала очевидною. Люди почали говорити. Так тривати не могло.
— І не питай мене чуго, — сказала матір Амброзії, вихоплюючи листа з Ґленардовими вибаченнями з рук заплаканої дочки. — Може, ти чугось навчишся. Може, він не хоче гріха у себе в хаті. Ти вже тут! І нічо вже не поробиш! — Але в листі, як виявилося, була втішальна пропозиція. — Вони пишуть, він би хтів, шоб ти пуїхала і спитала християнську леді місіс Брентон. Він каже, ти можеш з нею лишитися.
Отже, Дурхам лишив указівки, що Амброзія має бути представлена англійській англіканській церкві, Ґленард пропонував ямайську методистську, але місіс Брентон, яскраво-руда шотландська стара діва, що спеціалізувалася на втрачених душах, мала з цього приводу власні ідеї.
— Ми йдемо до Істини, — рішуче сказала вона, коли настала неділя, бо їй не подобалося слово «церква». — Ти, я і невинне дитя, — додала вона, плескаючи Аброзію по животу, якраз над голівкою Гортенз, — будемо слухати слова Єгови.
(Це місіс Брентон познайомила Бовденів зі Свідками, Расселітами, «Вартовою вежею» — в ті часи у них було багато назв. Місіс Брентон зустрічалася із самим Чарльзом Тейзом Расселом у Піттсбурзі на початку минулого століття і була вражена його обізнаністю, його натхненністю і солідною бородою. Під його впливом вона навернулася з протестантизму, і, як в усіх новонавернених, найбільшою втіхою місіс Брентон було навернення інших. А тут вона знайшла двох простих, охочих суб’єктів — Амброзію та дитину в її животі, оскільки їх не було з чого навертати.)
Істина прийшла до Бовденів тієї зими 1906 року і з кров’ю перетекла від Амброзії до Гортенз. Гортенз вірила, що вона, хоч і була ще в матці, цілком свідомо навернулася в той момент, коли її матір пізнала Єгову. Пізніше вона ладна була присягнути на Біблії, що, поки була в маминому животі, кожне слово «Тисячолітнього світанку» містера Рассела, який Амброзії читали ніч за ніччю, наче осмосом, потрапляло просто в душу Гортенз. Тільки цим можна пояснити відчуття дежавю, коли вона читала шість томів роками пізніше, вже в дорослому віці; чому вона могла читати з пам’яті, прикриваючи сторінки долонею, якщо раніше цього тексту не бачила? Тільки тому, що всі її корені вели до самого початку, бо вона була там присутня; вона пам’ятає; ті події 14 січня 1907 року, в день жахливого ямайського землетрусу, не сховані від неї, але яскраві і ясні, як день.
— У швидкому часі шукатиму тебе… Душа моя спрагла тебе, тіло моє прагне тебе у цій пустелі, де немає жодної краплі води…
Так співала Амброзія, коли настав час її пологів, і вона котилася зі своїм величезним пузом по Кінг-стрит, благаючи про друге пришестя Христа чи друге пришестя Чарлі Дурхама — двох чоловіків, що могли її порятувати, таких подібних в її уяві, що вона їх майже плутала. Вона вже дійшла до середини третього вірша, принаймні так розповідає Гортенз, коли ця буйна стара бочка рому, сер Едмунд Флекер Ґленард, по вінця заповнений спиртним після Ямайського клубу, заступив їй дорогу.
