Вірнопідданий - Генріх Манн

Слідом за серцем в усіх чотирьох, видима річ, негайно знов заговорив розум. Майор запитав, чи готовий Дідеріх відшкодувати йому моральні й матеріальні збитки, які загрожують йому в тому разі, коли він виступить проти кандидата вільнодумної зграї і буде переможений.

— От бачите, — і він ткнув пальцем у Дідеріха, який не знаходив слів, приголомшений такою прямолінійністю, — цілковито певною справа націоналізму вам також не здасться, а те, що ви за всяку ціну прагнете здобути мене, свідчить — скільки я вас знаю, любий докторе, — про якісь ваші махінації, на яких я, як чесний солдат, дякувати богові, зовсім не розуміюся.

Дідеріх поспішив пообіцяти чесному солдатові орден, досить прозоро натякнувши про згоду Вулькова, і кандидат націоналістів був остаточно завойований… Але за цей час пастор Цілліх встиг обміркувати, чи дозволяє йому його становище в Нецігу зайняти місце голови виборчого комітету. Чи вносити йому розбрат у свою парафію? І, крім того ж, кандидат лібералів — його власний любий зять Гейтейфель! Звичайно, якби замість пам’ятника збудували церкву!

— Бо воістину храми господні тепер потрібні більше, ніж будь-коли, а дорогу моєму серцю церкву пресвятої Марії місто так занедбало, що не сьогодні-завтра вона впаде на голову мені й моїм благочестивим парафіянам.

Дідеріх зразу ж пообіцяв зробити всю понову, якої зажадає Цілліх, лиш з тією умовою, щоб пастор не допускав на відповідальні пости в новій партії тих, хто за певними ознаками давно вже викликає законні сумніви у щирості своїх націоналістичних поглядів.

— Зовсім не бажаючи втручатися до родинних взаємин… — додав Дідеріх і подивився на батька Кетхен, який, очевидно, все зрозумів, бо навіть не писнув.

Але тут висунув свої умови й Кюнхен, який вже давно не кричав «слава». Пастор Цілліх і майор Кунце, поки вони говорили самі, силоміць утримували його на стільці; як тільки вони його випустили, він бурею вдерся в дебати.

— Серед кого насамперед повинні коренитися націоналістичні погляди? Серед юнацтва! Але хіба це можливо, коли директор гімназії — друг пана Бука? Хай би я до надсади горлав про наші геройські подвиги в сімдесятому році…

Одне слово, Кюнхен хотів стати директором гімназії, і Дідеріх великодушно пообіцяв йому цю посаду.

Після того, як політичну платформу було вироблено на здоровій основі особистих інтересів, можна було з чистим сумлінням віддатися тому запалові, що його, як пояснив пастор Цілліх, дарує сам бог, — то ж усі попрямували до погрібця.

На світанку, коли всі четверо поверталися додому, на мурах між білими відозвами Гейтейфеля і червоними — Наполеона Фішера вже красувалися плакати в чорно-біло— червоній рамці, що рекомендували майора Кунце як кандидата «партії кайзера». Дідеріх, наскільки це було йому під силу, твердо став перед одним з них і енергійним тенором прочитав:

— «В нині розпущеному рейхстагу банда людей, які не знають батьківщини, наважилася відмовити нашому блискучому кайзерові в коштах, потрібних йому для звеличення імперії… То ж будьмо гідними великого монарха і розтрощімо його ворогів! Наша єдина програма: кайзер! Є лише ті, хто за мене, і ті, хто проти мене: крамола і партія кайзера!»

Кюнхен, Цілліх і Кунце скріпляли кожне слово криками. Кілька робітників, які йшли на фабрику, з подивом зупинилися, то ж Дідеріх обернувся і взявся витлумачувати їм націоналістичний маніфест.

— Робітники! — вигукнув він. — Ви навіть не знаєте, яке вам випало щастя, що, ви німці. Весь світ нам заздрить на нашого кайзера, зовсім недавно я мав нагоду особисто переконатися в цьому за кордоном!

Тут Кюнхен заграв кулаками туш на дошці для об’яв, і всі четверо закричали «слава», а робітники мовчки дивилися на них.

— Хочете, щоб ваш кайзер подарував вам колонії? — спитав їх Дідеріх. — От бачите. Тоді, будь ласка, нагостріть йому меч! Тому я і вимагаю — голосуйте не за соціал-демократів, які не знають батьківщини, а тільки виключно за кайзерового кандидата, пана майора Кунце, — інакше я не поручуся вам за наше місце серед інших держав і ви ще доживете до того, що в кожну виплату будете приносити додому на двадцять марок менше!

Тут робітники мовчки перезирнулися і пішли далі. «Партія кайзера» не гаяла часу. Кунце сам, насилу пересуваючи хворі ноги, виступив у Товаристві воїнів.

— Хай це бидло не тішить себе надією, — заявив він, — що й надалі буде належати до вільних професійних спілок! Ми виб’ємо з нього й вільнодумство! Віднині ми заговоримо іншим тоном!

Пастор Цілліх пообіцяв ужити таких самих заходів у християнських спілках, а Кюйхен уже заздалегідь. мріяв про ентузіазм своїх учнів, які гнатимуть на велосипедах по місту і тягтимуть виборців до урн.

Але все ж найбільш невсипуще почуття обов’язку жило в Дідеріхових грудях. Він не знав відпочинку: коли Густа, яка вже була в ліжку, зустріла його докорами, він, блиснувши на неї очима, відповів:

— Мій монарх ударив об меча, а коли мій монарх ударяє об меча, для мене більше не існує подружніх обов’язків. Зрозуміла?

У відповідь на це Густа різко відвернулась і як башту підняла між собою і нечемний чоловіком перину, сховавши свої солідні принади. Дідеріх затамував готовий закрастися в душу жаль і, не гаючи часу, взявся складати відозву, яка застерігала від вільнодумного притулку для немовлят. «Нецігська газета» вмістила її, хоч два дні тому палко рекомендувала цей притулок у статейці пера доктора Гейтейфеля. Бо, як було зазначено в приписці редактора Нотгрошена, орган освіченої буржуазії вважає за свій обов’язок щодо передплатників випробовувати кожну нову ідею спробним каменем культурного сумління. А Дідеріх зробив це найнищівніше. Для кого, самою природою речей, призначався насамперед такий притулок? Для позашлюбних дітей. Отже, до чого він заохочує? До розпусти. Чи потрібне нам це? Аж ніяк; «бо ми, дякувати богові, не перебуваємо в сумному становищі французів, які вимирають