Вірнопідданий - Генріх Манн
З Цюріхом, а також і з готелем вони змирилися вже аж увечері. По-перше, покій на четвертому поверсі був хоч і не почесний, зате дешевий, і потім саме проти ліжок подружжя висіла одаліска майже в натуральну величину: смугляве тіло розкинулося на пишній подушці, руки закладені під голову, в чорних напівзаплющених очах — вогка млість. Посередині її перетинала рама, що дало подружжю привід до жартів. Наступного дня вони блукали з важкими повіками, гламали величезну кількість їжі і тільки питали одне, одного, що було б, якби одаліска була не перетята посередині, а показана вся цілком. Втомившись, вони спізнилися на поїзд і увечері, якомога раніше, повернулися до свого дешевого і непривітного номера. Не видно було кінця і краю такому життю. Але раптом Дідеріх, кліпаючи важкими повіками, прочитав у газеті, що кайзер перебуває в дорозі до Рима, де має намір відвідати італійського короля. Яка несподіванка, сну як не було. Моторно бігав він до портьє, в контору, до ліфта, і хоч як скаржилася Густа, що в неї голова йде обертом, а валізки вже були спаковані, Дідеріх уже випроваджував її з покою.
— Невже це потрібно? — скаржилася вона. — Тут такі ладні постелі!
Але Дідеріх лише кинув глузливий погляд на одаліску.
— Розважайтеся далі, моя шановна пані!
Від хвилювання він довго не міг заснути, Густа мирно хропіла у нього на плечі. А Дідеріх, швидко линучи крізь ніч, міркував про те, що по інших рейках, але. з такою ж швидкістю і до тієї самої мети, летить сам кайзер. Кайзер і Дідеріх женуть наввипередки! Дідеріхові вже кілька разів у житті траплялося висловлювати думки, які містично збігалися з думками найяснішої особи, то ж можливо, що і цієї миті його величність знає про Дідеріха: знає, що його вірнопідданий жене поряд з ним через Альпи, щоб показати цим боягузам-римлянам, що таке вірність монархові. Він блискав очима на пасажирів, які спали навпроти, — маленькі людці, чорняві обличчя яких уві сні здавалися знеможеними. Вони дізнаються, що таке німецький богатирський дух!
Ранком у Мілані та опівдні у Флоренції пасажири сходили з поїзда, чого Дідеріх ніяк не міг збагнути. Він безуспішно намагався з’ясувати тим, котрі ще залишились, яка подія чекає на них у Римі. Двоє американців піддалися на його умовляння, і Дідеріх сказав радіючи:
—. Ну, ви, звичайно, також заздрите нам на такого кайзера!
Американці подивилися один на одного з німим запитанням, що так і зосталося без відповіді.
Перед Римом Дідеріхове збудження перейшло в бурхливе бажання діяльності. Із самовчителем італійської мови в руках він бігав за поїзною прислугою, намагаючись дізнатися, хто приїде раніше — його кайзер чи він. Густа перейнялася чоловіковим збудженням.
— Діделю! — вигукувала вона. — Нічого не пошкодую, кину мій дорожній серпанок, хай він пройде по ньому, і троянди з мого капелюшка я також кину йому під ноги!
— А якщо він тебе побачить і захопиться тобою? — спитав Дідеріх, гарячково всміхаючись.
Густині груди захвилювалися, вона заплющила очі. Дідеріх, важко дихаючи, силкувався розв’язати болісний конфлікт.
— Моя чоловіча честь для мене священна, я заявляю це раз назавжди. Але в даному разі… — І він закінчив скупим рухом.
Нарешті приїхали, але зовсім не так, як про це мріяло подружжя. У страшенній метушні пасажирів виправили з вокзалу і загнали на другий край широкого майдану та на прилеглі до нього вулиці, які зразу ж оточила поліція. Але Дідеріх у своєму нестримному захваті прорвався крізь усі перепони. Густу, яка з жахом простягала до нього руки, він покинув з усім ручним багажем і стрімголов кинувся вперед. Він був уже посередині майдану, двоє солдатів у капелюхах з пір’ям і розмаяними строкатими полами мундирів бігли за ним щодуху. Тієї ж миті кілька панів зійшло з перону, і незабаром прямо на Дідеріха покотився екіпаж. Дідеріх замахав капелюхом і заревів так, що пани в екіпажі урвали розмову. Той, хто сидів праворуч, висунувся, і вони подивились один одному у вічі — Дідеріх і його кайзер. Кайзер холодно і допитливо посміхнувся зморшками очей і трохи опустив зморшки коло рота. Дідеріх, вилупивши очі, пробіг деяку відстань поряд з екіпажем, все кричачи і махаючи капелюхом, і кілька секунд, в той час, як навколо плескала в долоні чужа юрба, вони були зовсім самі посеред порожнього майдану, під яскраво-блакитним небом — кайзер і його вірнопідданий.
Екіпаж, звернувши на прикрашену прапорами вулицю, зник з очей, вигуки «слава» замовкли вдалині, а Дідеріх звів дух і, заплющивши очі, надів капелюха.
Густа гарячково махала йому рукою, а люди, які досі стояли навкруг, доброзичливо плескали йому. І солдати, які гналися за ним, тепер сміялись. Один з них був такий уважний, що навіть покликав візника. Від’їжджаючи, Дідеріх уклонявся юрбі.
— Вони як діти, — пояснив він дружині… — І безтурботні, як діти, — додав він і визнав: — У Берліні це так не минулося б… Я пригадую заворушення на Унтер ден Лінден. Що там робилося…
Вони під’їздили до готелю, і Дідеріх випростався. Завдяки його поставі вони дістали покій на другому поверсі.
Та вже перше проміння сонця знову застало Дідеріха на вулиці. «Його величність дроки даєтеся рано», — сказав він Густі, яка у відповідь лише хрюкнула в подушку. А втім, вона тільки перешкодила б йому спевнити свій замір. З планом Рима в руках дістався він до Квіріналу і став там. Тихий майдан золотився під скісним промінням сонця, в безхмарному небі яскраво і поважно височів палац, а напроти — Дідеріх, чекаючи на кайзера, з орденом; корони четвертого ступеня на випнутих грудях. Знизу з міста протупотіло на сходах стадо кіз і зникло за фонтаном та велетенськими статуями приборкувачів коней, Дідеріх
