Вірнопідданий - Генріх Манн

— З губками, певне, справа стоїть так само?

— Так само, — погодився Горнунг.

Очевидно, Густа тільки на це й чекала, щоб розгніватися не на жарт. Вона випнула груди і вже хотіла вибухнути обуренням, але тут саме наспів Дідеріх. Він визнав, що друг його цілком слушно поклав оберігати гідність «Нової Тевтонії» і високо тримати її прапора. Коли ж хтось потребує губки, він може взяти її сам, а гроші покласти на прилавок, — що Дідеріх тут-таки й зробив. Готліб Горнунг у цей час походжав осторонь і насвистував, ніби він був сам-один. Потім Дідеріх запитав, як досі йшлося його другові. На жаль, доля не всміхалася йому, бо Горнунг незмінно відмовлявся продавати губки і зубні щітки, отже, його звільнили вже з п’яти аптек. Проте він має «твердий намір і надалі обстоювати свої погляди, ризикуючи втратити і своє теперішнє місце.

— От, подивися на вихованця «Нової Тевтонії!» — сказав Дідеріх Густі; і вона глянула на нього.

Дідеріх зі свого боку теж не проминув нагоди розповісти все те, що пережив і чого досяг. Він звернув другову увагу на свій орден, повертів перед ним Густу і назвав цифру її капіталу. Кайзер, чиї вороги й ганьбителі завдяки Дідеріхові сиділи під міцним замком, щойно був у Римі і, знов-таки завдяки Дідеріхові, уникнув небезпеки, яка загрожувала його особі. Газети, щоб не викликати паніки при дворах і на біржі, писали про пригоду, як про вибрик якогось божевільного, але, «кажучи під секретом, у мене є підстави підозрівати широко розгалужену змову. Ти, звичайно, розумієш, Горнунгу, що інтереси націоналізму вимагають у цій справі подвійної стриманості, ти ж безперечно теж націоналіст». Горнунг, звісно, був націоналістом, і Дідеріх тут-таки повідав йому про те виняткової важливості завдання, яке змусило його урвати зненацька свою весільну подорож. У Нецігу треба провести кандидата від націоналістів. Не слід закривати очей на труднощі. Неціт — фортеця вільнодумства, крамола підважує основи… Тут Густа пострахала, що сама поїде з багажем додому. Дідеріх устиг ще тільки впоспіху запросити друга до себе сьогодні ж увечері, він має до нього невідкладну справу. Сідаючи в дрожку, він бачив, як один із Шибайголів, що чекали на вулиці, увійшов до аптеки і зажадав зубної щітки. У Дідеріха майнула думка, що Готліб Горнунг через свій потяг до аристократизму, такий згубний при продажі губок і зубних щіток, може бути цінним спільником у боротьбі проти демократії. Але це буй найменший з його невідкладних клопотів. Старій пані Геслінг було дозволено тільки нашвидку пролити кілька сльозинок, потім їй довелося знову забратися на верхній поверх, де раніше містилися лише служниці і мокра білизна і куди тепер Дідеріх виселив свою матір та Еммі. Ще не змивши дорожнього пороху з обличчя, він бічними вулицями подався до фон Вулькова, з неменшою обережністю викликав до себе Наполеона Фішера і, крім того вжив потрібних заходів, щоб негайно зустрітися з Кунце, Кюнхеном і Цілліхом.

Неділя заважала його планам; майора насилу відірвали від партії в кеглі, пасторові довелось відмовитися від родинної прогулянки з Кетхен і асесором Ядасоном, а вчитель уже стояв до розказу своїм двом похлібникам, які встигли напоїти його. Нарешті пощастило зібрати всіх у приміщенні Товариства воїнів, і Дідеріх, не гаючи часу, оголосив їм, що потрібно висунути кандидата від націоналістів і що, беручи до уваги стан речей, мова може йти тільки про майора Кунце. «Слава!» — зразу ж закричав Кюнхен, але брови Кунце зійшлися ще грізніше:

— Ви, мабуть, уважаєте мене за плохуту, — проскреготав він. — Ви гадаєте, що мені страшенно кортить осоромитися. Кандидат від націоналістів у Нецігу! Мене не обходить, що його чекає! Я абсолютно певен у провалі націоналістів!

Дідеріх ніяк не погоджувався з ним.

— У нас є Товариство воїнів; будь ласка, панове, пам’ятайте про це, Товариство воїнів — неоціненна оперативка база. Звідси ми по прямій лінії проб’ємося, коли можна так висловитись, до пам’ятника кайзерові Вільгельму, а там буде виграний і весь бій.

— Слава! — крикнув знову Кюнхен.

Але інші захотіли дізнатися, до чого тут пам’ятник, і Дідеріх повідав. Їм свою ідею, не сказавши, звичайно, про те, що пам’ятник був предметом змови між ним і Наполеоном Фішером. Він тільки натякнув на те, що вільнодумний притулок для немовлят не користується популярністю і багатьох виборців можна перетягти на бік націоналістів, коли пообіцяти їм, що спадщину старого Кюлемана буде витрачено на пам’ятник кайзерові Вільгельму. Насамперед Де дасть роботу великій кількості ремісників і сприятиме пожвавленню в місті, відкриття такого, пам’ятника принадить багато народу. Можна сподіватися, що Неціг втратить свою погану славу демократичного багна і грітиметься в промінні монаршої ласки. Тут Дідеріх згадав про свою угоду в фон Вульковом, про яку так само волів краще мовчати.

— А тому, хто так багато зробив і здобув для нас усіх, — він натхненно вказав на Кунце, — тому наше рідне старе місто, безперечно, також спорудить колись пам’ятник. Він і Вільгельм Великий будуть споглядати один одного.

— І показувати один одному язика, — підхопив майор, зневіри якого не можна було захитати. — Коли ви вважав те, що мешканці Неціга тільки й чекають на того великого діяча, який з фанфарами і барабанним боєм поведе їх до націоналістичного табору, то чому ви самі не хочете бути цим великим діячем? — І він пильно глянув Дідеріхові у вічі. Але чесні Дідеріхові очі розплющилися ще ширше; вів приклав руку до серця:

— Пане майоре! Мої монархічні погляди звані всім, і вони вже коштували мені тяжчого іспиту, ніж балотування до рейхстагу, і цей іспит, сміливо можу це сказати, я склав! Я не побоявся, як призвідник у бою за справедливу справу, викликати до себе ненависть недобромисних елементів, а цим я позбавив себе самого можливості зібрати плоди принесених мною жертв! За мене нецігеькі житці не голосували б, за мою справу будуть голосувати, і тому я лишуся збоку: адже ж бути німцем — це значить бути діловою людиною, і я без заздрощів поступаюся вам, пане майоре, усіма почестями й радощами!

Загальне хвилювання. Кюнхенове «браво» звучало слізливо, пастор побожно кивав головою, а Кунце, в’явки приголомшений, не підводив очей. Зате Дідеріх почувався