Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков
«З метою контактування з курсантами в позаслужбовий час», — так висловився Дітріх, він порекомендував Вайсові змінити військове обмундирування на цивільний одяг, зазначивши при цьому, що німець у цивільному, який знає російську мову, скоріше викличе на відвертість, ніж той самий німець, одягнений у мундир переможця.
Продумуючи, як триматися з новими своїми співробітниками, Йоганн вирішив з самого початку поставити себе з ними коли й не на рівну ногу, то, в усякому разі, так. щоб вони відчули в ньому людину серйозну, свідому власної гідності. Треба також дати їм зрозуміти, що він має певне уявлення про Росію і прагне фундаментально поповнити свої відомості, щоб спеціалізуватися в цьому напрямку не тільки як перекладач, але і в надії дістати з часом яку-небудь солідну посаду при гаулейтері, скажімо, московського генерал-губернаторства.
Він вирішив також запозичити в прусського аристократа фон Дітріха манери і стиль поведінки, взяти їх на психологічне озброєння. Холодна, бездушна, карбована чемність, уміння обійтися в розмові набором банальних, пустих фраз, які майже нічого не означають і які однаковою мірою вживають лакеї та аристократи. Проте для аристократів вони становлять немовби пароль хорошого тону, вихованості й потрібні для того, щоб тримати співрозмовника на вигідній дистанції.
Правду кажучи, Йоганн більше побоювався співробітників настирливо відвертих, невгамовно балакучих, ніж сухих мовчунів, відлюдькуватих і підозріливих.
Спілкування з Лансдорфом теж дещо дало Йоганнові.
Цю людину, певно так само як і інших визначних професіоналів, великих діячів німецької розвідки, розпирала пиха. Він прагнув розробити не бачену досі операцію, перевершити мистецтвом підступності найзнаменитіші служби розвідок. Щоб прославитись на цій ниві, стати всіма визнаним ловцем душ, увічнити себе, назавжди вписати своє ім'я в історію таємних воєн.
Усі думки Лансдорфа були звернені до цієї невідомої операції, що, він був певен, якогось дня прославить його, ї він почував себе щасливим тільки вночі, коли можна було струсити весь буденний, докучливий клопіт і в тиші солодко обдумувати нескінченні варіанти, хитромудрі ходи цієї операції, смакувати сподіваний тріумф. Так було вночі, а вдень волею несправедливої долі йому доводилося віддавати свій час незначній роботі. І природно, що доручення вербувати військовополонених для масових шпигунсько-диверсійиих акцій Лансдорф сприймав так само, як сприйняв би бойовий офіцер наказ покинути стрій і вирушити в глибокий тил, щоб навчати там новобранців.
А Лансдорфу, коли б цього забажало начальство, було де розвернутися. Психологічна лабораторія імперського військового міністерства, Вища школа розвідки, створена Гіммлером у Баварії, курси підвищення кваліфікації в передмісті Берліна, де періодично проходили перепідготовку найвизначніші розвідники, — ось підхожа для нього арена, там він міг би блиснути своєю професіональною обізнаністю, винахідливістю відомого своїми працями багатьом розвідкам світу майстра шпигунства.
А тут доводилося морочитися з чорновою роботою, не достойною його кваліфікації і до того ж безглуздою. Лансдорф давно уже зрозумів, що стратегій, застосовувана до інших європейських країн, у війні з Росією виявилась неспроможною.
Усі ці країни були завойовані двічі: спочатку незримо, тотальним німецьким шпигунством, що охоплювало усе, аж до правлячої верхівки, і тільки після того вермахт збирав свої армії в залізний кулак і блискавично трощив, кидав до своїх ніг держави, роз'їдені зсередини іржею заради.
В Росії не було умов для здійснений тотального шпигунства. Німецька агентура в Росії зазнала поразки і в передвоєнні роки, і на початку війни. А проте напрямок — Східний фронт — вважався головним в усій системі німецьких розвідувальних служб.
Не маючи сили створити в Радянській країні хоча б щось схоже на п'яту колону, німецька розвідна стала на шлях фальсифікації і догідливо вигадувала факти, що підтверджували висловлювання Гітлера про слабкість Росії. Така інформація допомагала фюрерові розгромити прихильників генерала Секта, котрий ще в 1920 році попереджав: «Якщо Німеччина почне війну проти Росії, то вона вестиме безнадійну війну». Широко використовувались фальшивки й для пропаганди, але вони не давали та й не могли дати справжнього уявлення про реальні сили противника.
Знаючи усе це, Лансдорф розцінював масову підготовку агентури з військовополонених як захід підсобний, що не має вирішального значення.
В Росії усе інакше, ніж у переможених європейських державах. Формування п'ятих колон на їхній території передувало воєнним акціям і впливало на їхню успішність. А тут перемога цілком залежить від військ вермахту.
Тому Лансдорф був схильний пропустити через школи якомога більше людей, заздалегідь змиряючись з тим, що диверсійні групи не матимуть змоги поповнитися за рахунок місцевого населення. Значить, у школах треба готувати не організаторів, в тупих виконавців, покірних тим, хто їх послав. Покірні вони будуть від страху перед стратою і на бік своїх співвітчизників теж побояться перейти, бо знають, що росіяни не подарують їм зради.
Фон Дітріх не поділяв скептицизму Лансдорфа. Він гадав, що серед завербованих знайдуться люди, здатні стати визначними агентами, які зуміють пробратися в органи Радянської влади. І він дуже сподівався, що виявити цих людей йому допоможе Йоганн Вайс. Тому Дітріх, всупереч своїй звичці, навіть почав проявляти до Вайса деяку поблажливу прихильність, причину якої той легко розгадав. А от чому Лансдорф почав ставитися до нього з байдужим холодком, Йоганн зрозуміти не міг.
Їх привозили сюди в сірі сутінки по одному, по двоє, рідше — невеликими групами в критих грузовиках-фургонах із заґратованими дверцятами і завішаними брезентом віконцями. Есесівські охоронники, що їх привозили, мовчазні, понурі, з твердими, немовби з каменя, обличчями, були попереджені лише про те, що стріляти в цих людей можна тільки при явній спробі втекти. І коли машина після безлічі перевірок в'їздила в сектор і місцева охорона розписувалась про прийняття даної особи чи даних осіб, есесівці негайно поверталися назад.
Ті, яких було привезено, насамперед просились у вбиральню. За всю дорогу, часто дуже довгу, їм згідно з наказом ні разу
