Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Хоч як дивно, але така атмосфера вихованості не ускладнила, а полегшила Вайсове завдання.

Його неабиякі знання, знайомство з німецькою класичною літературою, філософією, роботами вчених у галузі техніки, працями стародавніх істориків і юристів, книжками з різних галузей знань, написаними в догітлерівські часи стали міцним фундаментом для того, щоб мати вигляд людини, якій чужа вульгарність типових наці і яка разом з тим досить гнучка і обізнана, аби не видатись із своїми знаннями дещо старомодною.

Вже з перших зустрічей з новими колегами Вайс дав їм зрозуміти, що його «німецький консерватизм» — лише наслідок життя поза рейхом, у Прибалтиці, де прив'язаність до вітчизни могла проявлятися тільки в прив'язаності до всього того, що створив німецький народ протягом своєї історії. Це визнання справило найприємніше враження.

Йоганн вважав за необхідне заявити також про те, що Німеччину нового порядку, коли він був далеко від неї, сприймав він особливо піднесено, романтично. Він почуває себе в боргу перед рейхом і тому будь-яку роботу, доручену йому тут, виконуватиме, не шкодуючи сил, і сподівається, що більш досвідчені й заслужені співробітники не відмовлять йому в добрих порадах і допомозі, а за це він, в свою чергу, готовий віддячити їм будь-якими послугами.

Ця скромність і невимогливість дуже сприяли тому, що упередженість по відношенню до Йоганна зникла, а його люб'язна готовність виконувати чужі обов'язки була сприйнята прихильно.

Разом з тим медаль і згадки про знайомство з окремими діячами гестапо і СД були якоюсь мірою попередженням: було ясно, що хоч Вайс і благодушний на вигляд, але він не простак, який шукає в кожного підтримки і покровительства. Він з тих, хто прагне досягти успіху в службових справах, але хоче тільки того, чого може домогтися.

Спритність, тямущість і працездатність Вайса в перші ж дні формування школи були помічені й відзначені. Особливо старанно трудився він у канцелярії. Вивчивши особові справи, він з власної ініціативи склав спеціальну конспективну картотеку, де певними кольорами було позначено ступінь благонадійності кожного завербованого. Це було дуже зручно для командного складу, бо дозволяло вмить орієнтуватися в строкатому контингенті новачків.

Поміняти ж у разі зміни характеристики кольорові кодовані позначки було зовсім не важко: досить тільки прикріпити скріпкою кольоровий квадратик до тієї чи іншої карточки.

Картотека, що її створив Вайс, не мала офіціального характеру й призначалася тільки для внутрішнього, службового користування. Офіціальна картотека, складена за затвердженою формою, була більш громіздкою. Для своєї картотеки Вайс замовив додаткові комплекти фотокарточок і, оскільки це замовлення не могло бути внесене в платіжну відомість, заплатив фотографові своїми грішми. А те, що в нього виявився на руках другий комплект фотозамовлення, можна було вважати нагородою за енергійність, трофеєм. Щоправда, Йоганн все-таки вирішив за необхідне в присутності фотографа спалити зайвий комплект фотографій, загорнувши їх у старі газети. Це був досить нехитрий прийом, бо в старі газети він загорнув не фотографії курсантів, а стосик глянсуватого наперу, який відповідав за щільністю фотопаперу.

І тепер Йоганнові не треба було знову виступати в ролі художника, повертатися до того, що йому одного разу, й досить успішно, вдалося зробити для постачання Центру розпізнавальних матеріалів.

Тайник для зберігання фотографій він вирішив влаштувати в кімнаті обер-лейтенанта Гагена, з яким у нього склалися найдружніші стосунки, і, не довго думаючи, пластирем приліпив пакет з фотографіями з другого боку великого дзеркала, що висіло над умивальником.

Усе це було цілком обнадійливим початком нової стежки Йоганна Вайса як перекладача-інструктора при розвідувально-диверсійному «штабі Валі».

Вночі тут тихо, наче в глибокій ямі. І темрява за вікном здається в'язкою, холодною, як баговиння.

На вішалці мундир і цивільний Йоганнів костюм.

Лежачи на ліжку, він дивиться на цей свій німецький одяг і не почуває себе вільним од нього. Відпочинок не приходить. Він став погано спати. А йому будь-що треба вміти добре виспатись.

Навіть коли зброю тримати весь час на бойовому взводі, спускова пружина слабне, метал слабне, і може бути осічка.

Метал слабне від постійної напруги. А людина?

Майже всі працівники «штабу Валі» провадять тут суворо регламентований, розмірений, гігієнічний спосіб життя. Більшість офіцерів — літні люди, і вони піклуються про своє здоров'я особливо старанно. Додержують дієти. Перед сном самотньо гуляють по плацу, розмірено карбуючи кроки. Зустрічаючись, розмовляють на легкі теми, що не обтяжують розум. Такий собі розмовний моціон.

Про службові справи говорять тільки на роботі, в інший час такі розмови звучали б не тільки дивно, але й непристойно. Для цих людей їхнє поле діяльності — професія, та й годі. Хіба що тільки почуття корпоративності розвинуте дужче, ніж в інших. Роки досвіду виробили в них таке саме ставлення до агентів, котрих навчали, як в учителів-педантів до школярів: дисципліна — ось головне. Методика, прийоми навчання склалися десятиліттями величезної практики й перевірені діями навчених ними агентів у багатьох країнах. Деяким властива педагогічна марнолюбність, і вони гордо згадують тих своїх підопічних, чиї операції увійшли в хрестоматію німецької розвідки.

Такі старі офіцери абверу, звиклі працювати з агентурою на західноєвропейському матеріалі, часто завербованому серед тих, хто займає вигідні пости чи посади або має солідне становище в світі комерції, досягнуте часом з допомогою тієї ж розвідки, — такі ветерани розвідки вважають доручене їм заняття — підготовку агентури з військовополонених — нікчемною, дрібною справою, зневагою до їхньої кваліфікації, використанням не за призначенням.

Знайомлячись з особовими справами військовополонених, майбутніх агентів, вони нарікають на те, що серед них немає людей, які займали в себе на Батьківщині солідне, поважане становише або вищі офіцерські посади. З їхньої професіональної точки зору, це матеріал найнижчого сорту — нетривкий. Вже коли ці особи не змогли чогось кращого досягнути у себе дома, значить, вони не мають хисту до цього, значить, їм бракує даних, необхідних професіональним агентам-розвідникам. І серед них немає достатньо перспективних, придатних для довгого осідання, таких, які змогли б пролізти завдяки особистим якостям у важливі для розвідки радянські установи.

Читаючи в автобіографіях перелік всіляких утисків і збитків, завданих Радянською владою усім