Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Офіцер секунду жадібно дивився на фотографії. Очі його стали блискучими, аж наче засвітилися. І зразу ж він відкинувся на спинку стільця, зітхнув з полегкістю:

— Вони не повірить! — Повторив урочисто: — Вони не повірять! — і спробував устати.

Лансдорф натиснув кнопку дзвоника під столом.

Вбігло двоє охоронників, кинулись до полоненого. Одного він ударив ліктем в обличчя, вивернувся від другого. Нерви в перекладача не витримали — пролунав постріл…

Коли винесли труп, Лансдорф сердито сказав перекладачеві:

— Передайте майорові Штейнгліцу, що в даному випадку я не можу вважати його пропозицію доцільною. Ясно, що в цього офіцера репутація дуже стійка, і застосовувати до нього таку версію було марною справою.

І до кіпця службового дня Лансдорфа не покидало таке відчуття, нібито його безкарно образили, піймали на негарному вчинку. Це було дуже прикро відчуття, і воно ще поглиблювалося роздумами про те, що для формування розвідувальних кадрів йому вперше доведеться користуватися людським матеріалом, позбавленим звичного для Лансдорфа практицизму, який він завжди вважав за міцну основу для вербування.

Ще замолоду, напередодні першої світової війни, Лансдорф по-дружньому співробітничав з одним французьким офіцером: постачав йому секретні матеріали і в обмін діставав такі самі документи. Це полегшило обом просування на обраній ниві діяльності: одному — в німецькому генеральному штабі, другому — у французькому генеральному штабі. І слід сказати, що жоден з них ні разу не обдурив другого, не принизив своєї офіцерської честі, не вдався до шахрайства і всі відомості, якими вони обмінювалися, мали рівнозначну цінність. І за все життя потім Лансдорфові й разу навіть на думку не спало, що він робив тоді безчесно. Сміливо, рисковано? Так, з цим він згоден. Та й тільки.

Думки Лансдорфа знову й знову поверталися до радянського офіцера, і ці думки дратували його. Він почував себе так, ніби його обдурили. Не цей офіцер, ні, Він зовсім інакше уявляв собі той народ, без перемоги над яким існування Третьої імперії було хитким. І вперше за останні роки Лансдорф відчув якусь непевність. А втім, він заспокійливо приписав цю непевність утомі, вікові й тому занепокоєнню, яке з'явилося в нього після недавньої розмови з Канарісом.

Фюрер уже кілька разів висловлював Канарісові своє невдоволення тим, що Радянський Союз був, як виявилося, єдиною країною, де всі спроби сформувати п'яту колону не увінчались успіхом. І коли Канаріс розповів про це Лансдорфу, той навіть не наважився доповісти йому, що в оборонних боях під Оршею брали участь в'язні з оршинської тюрми і тільки одиниці перебігли на бік німців. Потім, коли атаки німців було відбито, в'язнів знову відправили в тюрму. Проте командуючий радянською дивізією наполіг, щоб йому дозволили сформувати з них окремий підрозділ. Дізнавшись про це, Лансдорф наказав послати перебіжчиків у цей підрозділ для підривної роботи, але солдати, колишні в'язні, не зчиняючи шуму, придушили їх металевими касками.

Це було для Лансдорфа несподіванкою, бо вірогідні джерела інформації беззаперечно твердили, що в Росії, після того, як одібрали землю в заможних селян, і різних репресій, що зачепили багатьох людей, створився досить сприятливий грунт для формування спеціальних підрозділів, здатних провадити широкі підривні дії.

І хоч Берлін дав виразні вказівки про те, які саме анкетні дані військовополонених слід насамперед враховувати, вербуючи агентуру, ці вказівки часто так не відповідали поведінці росіян на допитах, що ставили співробітників у скрутне становище.

Тому, продумавши слова кмітливого єфрейтора, Лансдорф вирішив, що, як виняток, можна дозволити працівникам першого відділу абверу відбирати для вербування в розвідувальні школи й тих військовополонених, які не зарекомендували себе в таборах відкритим зрадництвом і діяли в таких випадках самостійно, не вдаючись до консультацій гестапо.

Але ж він, природно, не вважав за потрібне поділитися з Вайсом цими своїми міркуваннями.

Того ж дня Лансдорф дав вказівку зарахувати єфрейтора Йоганна Вайса в підрозділ «штабу Валі» перекладачем, хоч і був поінформований про те, що в знаннях єфрейтора російської мови є вади, бо він не знає тонкощів радянської термінології й незнайомий з багатьма сучасними специфічно російсько-радянськими мовними новотворами.

Усе це було природним для прибалтійського німця, який навчився російської мови в білоемігрантів. І, спілкуючись а перекладачами, Йоганн з найсуворішою пильністю стежив за своєю мовою, обдумуючи кожне російське слово, перш ніж його вимовити.

В анналах розвідок капіталістичних країн зберігаються хвастовиті звіти про навальні операції, які можна вважати за нехитромудрий плагіат: відмити їх од крові й бруду — і перед вами старовинний шахрайський роман. Різниця тільки в тому, що його персонажі геть-чисто позбавлені живої уяви й зведені до ступеня дрібних виконавців не відомого їм задуму.

Так, наприклад, коли в січні 1940 року верховоди фашистського рейху вирішили, що настав час завершити період «жартівливої», «іграшкової» війни з Францією, один з німецьких льотчиків дістав наказ туманного дня приземлитися на території Бельгії. Льотчик виконав наказ, і при ньому знайшли сумку з документами, які незаперечно свідчили про те, що Німеччина, повторюючи вже випробуваний у першу світову війну план Шлеффена, нібито готується до вторгнення в Бельгію.

І англо-французькі полководці повірили цьому нехитромудрому шахрайству. Німці здійснили прорив у районі Седана, і союзні війська вскочили у пастку. Описи таких гостросюжетних операцій можна знайти в каталогах усіх розвідок світу, це досить цікаве чтиво. Але місія, яка випала на долю Йоганна Вайса, позбавлена була фейєрверкового блиску. Не бліцтурнір із заздалегідь визначеними ходами, а величезне випробування духовної міцності переконань, моральних уявлень, вміння не втратити віру навіть у тих людей, в яких відняли батьківщину і честь, закривавили совість, — ось що стояло перед ним, ось що ждало його.

Він мусив долати такі самі неймовірні труднощі, які долає людина, котрій доручено умовити поранених, щойно винесених з поля бою і скорчених на хірургічному столі в палатці польового госпіталю, щоб вони негайно повернулися в стрій. Або терпляче вмовляти дезертирів, які зробили самостріл, негайно одважитись на подвиг.

Йоганн Вайс мав працювати в тими, хто був