💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Маринчина лялька - Зінаїда Валентинівна Луценко

Маринчина лялька - Зінаїда Валентинівна Луценко

Читаємо онлайн Маринчина лялька - Зінаїда Валентинівна Луценко
мій Макар, згорів живцем в Германії, ніколи не приведе синок мені невістки. Не могла я добратися й до його могилки, а хотіла б.

Я тільки до Христушки ходила, до тої ангельської дитинки, що померла в голодовку на другий ранок після свого народження. На Зелені Святки й Провідну неділю ходжу я на гробки, веду за собою усіх дітей.


А так…


Зате ж в Олександри знов весілля! На цей раз вже Ганіна ровесниця Галина віддавалась. Це ж було в сусідах – треба й у себе навести лад.

Берусь мастити хату – із причілка білою глиною, від поля – рудою, червоною підводжу призьбу.

Ганя мені допомагає.

Грішка з Іваном – молодші хлопці, носили воду.

Маруся миє в хаті вікна, підмітає стежки.

Мирося глядить гуси.


А що вже казати про Олександру із Арсеном! Це ж у їхній двір повинно звідусіль наїхати багато родичів. А ще ж зійдеться все село дивитись. Роботи тої, роботи!

Сусіди ріжуть кури, варять холодці, печуть короваї і хліб, баба-кухарка орудує біля печі. А тим часом дружки вбирають хату – весілля ж гуляли у великій світлиці! Вже посеред столу стоїть гільце, на ньому – червоні й сині квітки, пучки паперу. У саму вищу квітку батьки встромляють гроші – це на достаток молодим, прив’язують ще й житні колоски – на щастя. Щаслива Галина розправляє по ліжку бежевий костюм – піджак і спідницю, як тоді по моді, білий вінок із вельоном – лежить на вишитих подушках.

– Приміряй, Галю, до себе! Ну приміряй!.. – дуже просить старшу сестру маленька ще Антося.

– Вона ще не молода, не можна! – каже моя Маруся. – От завтра буде свадьба, от тоді й надіне!

– А як же гарно буде! – радіють Гріша із Степаном і собі крутяться коло дівчат.


І от уже й весілля! Загупали музики – бубон й дудка, молоді пішли на розпис.

Усі пішли, тільки одна моя Мирося мусить лишатися у себе вдома: вона глядить гусей із гускою – пасе шкодливу птицю у березі в кінці городу.

Як раптом…

– Прийшли! Уже прийшли! Ідуть до столу! – кричить Іван від хати й женеться горою стрімголов.

– А я?!!

Мирося швидко підгонить гуску, жене все стадо до обори. Вона кричить і ще й б’є щосили різкою по траві. А коли нарешті вбігає в хату до хрещеної, бачить, що молода уже сидить за столом, і гості кругом неї. На голові в Галини вельон, і вінок із воску, а на руках… сидить Антося! Найкраща Миросина подружка…

Мирося – в крик:

– Чого це Антося на руках у молодухи?! А я?!! – вона перекрикує весілля, реве й голосить. Аж мусять крайні люди вставати з місця, і хтось добрячий бере Миросю попід пахви і прямо через стіл подає її до молодих.

Мирося відкриває очі – і ось вона вже сидить у пелені в Галини! А Антося – в молодого!

У Миросі вмить висихають сльози, тремтячими руками вона бере Галину за фату-вельон, притискає до себе, нюхає й сміється.

– Я теж хочу бути молодухою! – кричить Мирося й тиснеться замурзаним личком Галині в груди. Там на бежевому піджаку зостається пляма – від щасливих сліз, наполовину із порохом від трави – із берега, там, де паслась гуска с гусенятами, овечка з бараном, людські корови і коні їздили…

– Гірко! – раптом гукають люди.

Галина встає, садить Миросю на ослінчик. Поряд жених посадив Антосю. Молоді цілуються, а дівчата дивляться на них спіднизу.

– Де ж той дядько Йосип, що горілку носить?! – починають співати жінки, і на стіл ставлять чарку.

Чарка була одна на всіх – темно-синя, грубенька, гранчаста.

Першим наливають молодим.

– По повній, по повній пийте! – кричать жінки. – Щоб були щасливі, пийте до дна! – і молоді випивають.

Далі чарка йде по кругу, передається з рук у руки, п’ється і повертається до молодих.

І так три рази.

– І я хочу горілки! – проситься Мирося; вона бачить, як після горілки весело сміються, перегукуються гості. Хтось співає, там дядько цілує тітку. – Я теж хочу покушати весільної горілки!

– То налий їй, – моргає Дмитрик, молодий.

І Галина наливає. Вона, певно, думала так пожартувати: моя Мирося ще мала, трохи надіп’є горілки, покушає, що вона пекуча, та й виплюне, відставить геть.

Але Мирося ще не знає, що таке горілка, вона тільки бачить, як гарно її п’ють дорослі, і думає, що то щось таке смачне, як цукор.

Відгуки про книгу Маринчина лялька - Зінаїда Валентинівна Луценко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: