У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст

як його братова, дукиня Ґермантська. «Ви часто полюєте, пане?» — погордливо запитала маркіза де Камб-ремера пані Вердюрен. «Чи розповідав вам Скі, яка нам приклю-чилася пригода?» — спитав Принципалку Коттар. «Я найчастіше полюю в лісі Сорочий Брід», — відповів маркіз де Камбремер. «Ні, не розповідав», — озвався Скі. «А ліс заслуговує на свою назву?» — спитав маркіза де Камбремера Брішо, нишком глипнувши на мене, бо обіцяв мені поговорити про етимології й водночас просив мене не пробалакатися Камбремерам, як він шки-лював з етимологічних одкровень комбрейського панотчика. «Даруйте, але я не зрозумів вашого запитання», — промовив маркіз де Камбремер. «Я мав на увазі: чи там багато бродить сорок?» — пояснив Брішо. Коттар тим часом потерпав, що пані Вердюрен не знає, що вони мало не проґавили потяга. «Ну, то що ж ти, — заохотила чоловіка пані Коттар. — Розкажи свою одис-сею». — «Це й справді не лізе ні в які ворота, — знову почав розповідати лікар. — Коли я побачив, що потяг уже підійшов, я просто остовпів. А все через Скі. Ох же, любий пане, й карколомні у вас відомості — звідки ви їх тільки берете? А отой Брішо, що чекав на нас на вокзалі!» Університетчик пускав бісики своїми сліпаками, на тонких його губах зміїлася усмішка. «Я гадав, — мовив він, — що як ви затрималися в Ґренкурі, то вам трапилася якась перипатетичка». — «Цитьте, ще дружина почує! — гукнув Коттар. — Мій шінка ревнивий». — «Ох, цей Брішо! — озвався Скі — сороміцький жарт Брішо викликав у нього шаблонні веселощі. — Він непоправний. — Тим часом Скі не мав ніяких підстав вважати Брішо за шалапута. І доповнюючи сказаний ним загальник відповідним жестом, він прикинувся, що не може опертися хіті ущипнути Брішо за ногу. — Яким був цей гультяй, таким і зостався, — тягнув Скі і, забувши про те, якого сумного й кумедного сенсу надає його словам майже цілковита сліпота професорова, додав: — Завжди оком накидає на жінок». — «Що то спіткати вченого! — озвався маркіз де Камбремер. — П’ятнадцять років полюю в лісі Сорочий Брід і зроду не задумувався над тим, звідки ця назва». Маркіза де Камбремер гостро бликну-ла на мужа; їй було прикро, що він принижує себе перед Брішо. Ще більше дратувало її те, що на кожен звичайний вислів, якого вживав Канкан, Коттар, обізнаний з міццю й кволістю цих виразів, бо він їх старанно вивчав, доводив маркізові, який капітулював безрадно, що вони безглузді: «Чому: дурний як ступа? Чи ви гадаєте, що на світі нічого немає дурнішого за ступу? Ви кажете: повторювати сто разів одне й те саме. Чому, власне, сто? Чому: брати ноги на плечі? Чому: вісімнадцятий туман? Чому: ні в тин, ні в ворота?» Тоді Брішо виступав ув обороні маркіза де Камбремера, витлумачуючи походження кожного звороту. Тим часом маркіза де Камбремер була заклопотана переважно розглядом змін, проведених Вердюренами в Ла-Рас-пельєр; деякі їй хотілося критикувати, а деякі або, може, навіть ті, які вона критикувала, провести і в Фетерні. «Я ніяк не можу пригадати: що це за люстра, он та, що геть перехнябилась? Мою стару Распсльєр не впізнати, — додала вона нецеремонно-аристократичним тоном, немовби говорила про служника, бажаючи не підкреслити його вік, а тільки сказати, що він, коли вона народилася, уже тут служив. А що говорила вона трохи з-письменсь-ка, то додавала впівголоса: — Мені все-таки здається, що якби я мешкала в чужому домі, то не посміла б зривати все з підмурків». «Шкода, що ви не приїхали з нами, — сказала пані Вер-дюрен панові де Шарлюсу й Морелю, сподіваючись, що барон пристане до «вірних» і держатиметься правила приїжджати сюди одним потягом. — Ви певні, Шошот, що в Сорочому Броді бродять сороки? — спитала вона, аби показати, що господиня відкритого дому бере участь у всіх розмовах заразом. «Розкажіть же мені про цього скрипаля, — попросила мене маркіза де Кам-бремер, — він мене цікавить; я кохаюся в музиці, і мені здається, що я чула про нього, просвітіть мене. — Вона довідалася, що Морель прибув сюди з паном де Шарлюсом, і хотіла, запросивши одного, постаратися зблизитися і з другим. Але, щоб я про це не здогадався, додала: — Брішо мене теж цікавить». Маркіза де Камбремер 15ула дуже освічена, але так само, як деякі жінки, схильні до огрядности, мало їдять, цілий день бавлять на ногах, а проте гладшають на очах, вона, хоча й осягала, надто живучи в Фетерні, найезотеричнішу філософію і кохалася в найскладнішій музиці, одначе жертвувала своїми захопленнями задля інтриг, які плела з метою «розцуратися» з деякими приятелями її молодости, вихідцями з буржуазних родин, і зійтися ближче з тією частиною товариства, яке їй спершу здавалося товариством вельможного чоловікового роду, але яке, як вона переконалася згодом, було і куди вище від того роду, і куди далі від нього. Лейбніц, філософ для неї не дуже сучасний, сказав, що шлях від розуму до серця неблизький. Маркізі де Камбремер, як і її братові, було несила подолати цей шлях. Вона кидала на якийсь час Стюарта Мілля тільки на те, щоб прочитати Лашальє, і що менше вірила в реальність зовнішнього світу, то завзятіше силкувалася встигнути до судної дошки здобути собі в ньому почесніше місце. Вона любила штуку реалістичну; як на неї, на світі не було такої речі, яка була б надто дрібна, щоб правити за модель малярові чи письменникові. Від картини чи повісті зі світського життя їй ставало тоскно; толстовський мужик, селюк Мілле були тим соціальним кресом, який митцеві вона не дозволяла переступити. Але вийти за межі своїх особистих взаємин і піднестися аж до знайомства з дукинями — така була мета її поривань, і те духовне життя, яким вона жила, тішачись великими творами мистецтва, не могло збороти природженого і вибуялого в ній згубного снобізму. Зрештою цей снобізм вилікував її від скнарости й чужолозтва, помітних у ній замолоду, — так особливі й тривалі патологічні стани, очевидно, правлять за імунітет від інших хвороб. Слухаючи маркізу де Камбремер, я не міг не віддати належне рафінованим тонкощам-її виразів, хоча й не зазнавав від них жодної втіхи. Таких зворотів уживають нині всі особи, досягаючи певного інтелектуального рівня, отож-бо, будь-який із цих висловів, подібно до відтинку обводу кола, дає змогу зразу окреслити весь обвід, з’ясувати, де пролягає його крива. Ось чому жінки, що їх уживають, наганяють на мене нудьгу,