Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Коли Емілія пішла з Джорджем у гості до Кроулі та його дружини, вона так повелася, що мало не дійшло до першої сварки між нашим подружжям, — тобто Джордж дуже вилаяв Емілію за те, що вона явно не хотіла йти і що звисока й зарозуміло поставилася до місіс Кроулі, своєї давньої приятельки, а Емілія не сказала у відповідь жодного слова, але під час других відвідин, відчуваючи, що й чоловік, і Ребека пильно стежать за нею, була ще несміливішою і незграбнішою, ніж першого разу.

Ребека, звичайно, стала вдвічі ласкавіша й наче зовсім не помічала стриманості своєї приятельки.

Мені вдається, Еммі запишалася, відколи ім’я її батька попало… відколи містера Седлі спіткало нещастя, — мовила Ребека, співчутливо пом’якшивши фразу задля Джорджа. — В Брайтоні вона робила мені велику честь, ревнуючи вас до мене, а тут, мабуть, вважає непристойним, що Родон, я і генерал мешкаємо разом. Але ж, любий мій, як би ми з нашими статками могли тут жити, коли б приятель не ділив з нами видатків? Чи ви вважаєте, що Родон не здатен захистити мою честь? Але я зобов’язана Еммі, дуже зобов’язана, — додала місіс Кроулі.

Пхе, знов ревнощі! — мовив Джордж. — Усі жінки ревниві.

І всі чоловіки також. Хіба ви не ревнували мене до генерала Тафто, а генерал до вас тоді, в опері? Він ладен був з’їсти мене за те, що я пішла з вами відвідати вашу дурненьку дружину, наче мені не байдуже і до неї, і до вас, — мовила місіс Кроулі і стріпнула головою. — Хочете тут пообідати? Мій драгун обідає в головнокомандувача. Важливі новини. Кажуть, французи перейшли кордон. Ми тут пообідаємо з вами спокійно.

Джордж прийняв запрошення, хоч його дружина трохи занедужала. Ще не минуло й шести тижнів, як вони одружилися, а інша жінка вже глумилася над нею, і він не сердився за це. Він не сердився навіть на самого себе, цей добродушний хлопець.

«Звичайно, це негарно, признався він самому собі.— Але хай йому біс, якщо вродлива жінка кидається вам на шию, то що залишається робити?»-«Я з жінками довго не церемонюсь», — часто казав він, сміючись і значуще киваючи Стаблові, Спуні та іншим своїм приятелям в офіцерському клубі, які навіть поважали його за таку відвагу. Після воєнних перемог перемоги в коханні були з давніх-давен предметом гордощів для чоловіків на Ярмарку Суєти, а то б чого школярі хвалилися своїми амурними справами, а Дон Жуан став такий популярний? Отже, містер Осборн, твердо переконаний, що перед ним не можна встояти і що він створений для того, щоб підкоряти жінок, дуже охоче піддався своїй долі. А оскільки Еммі не дорікала йому і не мучила його ревнощами, лише ночувала себе дуже нещасною і мовчки страждала, Джордж уявив собі, нібито дружина не підозрює того, про що дуже добре знали всі його знайомі, а саме що він відчайдушно залицяється до місіс Кроулі. Він катався з нею верхи, коли вона була вільна.

Емілії він брехав про якісь полкові справи (чому вона нітрохи не вірила), залишаючи її на самоті або в товаристві брата, а сам цілими вечорами сидів у подружжя Кроулі, програвав чоловікові свої гроші і втішав себе думкою, що жінка гине з кохання до нього. Хтозна, може, ця достойна пара ніколи відверто не змовлялася і не вирішувала між собою, що вона буде заманювати молодого джентльмена, а він обігравати його в карти, але вони чудово розуміли одне одного, і Родон добродушно дозволяв Осборнові приходити до них коли завгодно.

Джордж так захопився своїми новими приятелями, що вони з Вільямом Доббіном тепер бували разом набагато рідше, ніж раніше. Джордж уникав його і в товаристві, і в полку; як ми бачили, він не дуже полюбляв ті повчання, якими старший приятель охоче його частував. Хоч багато що в поведінці Джорджа тривожило, й засмучувало капітана Доббіна, але який сенс був переконувати його, що, незважаючи на пишні бакени й дуже високу думку про свій досвід, він був зелений, мов школяр, і що Родон вибрав собі його в жертву, як вибирав багатьох інших, і, витягнувши з нього все, що можна, зневажливо відкине його геть? Той не послухався б, а оскільки Доббін, заходячи до Осборнів, рідко мав нагоду застати свого давнього приятеля, то вони уникнули багатьох болісних і надаремних розмов. Джордж міг цілком віддатися розвагам Ярмарку Суєти.

Ще з часів Дарія у війську ніколи не було блискучішого почту за той, що 1815 року супроводжував армію герцога Веллінгтона в Нідерландах і, бавлячи час у танцях та бенкетах, довів її, так би мовити, до самого поля битви. Бенкет, що його влаштувала герцогиня в Брюсселі 15 червня згаданого року, став історичним.

Увесь Брюссель хвилювався, готуючись до того бенкету, і я чув від леді, які мешкали тоді в місті, що їхня стать більше розмовляла про нього й цікавилася ним, ніж наступом ворожого війська. Квитки па бенкет здобували ціною таких зусиль, інтриг та благань, на які спроможні лише англійські жінки, що прагнуть побувати у великосвітському товаристві своєї нації.

Джоз і місіс О’Дауд, що палко мріяли потрапити на той бенкет, даремно намагалися роздобути квитки, зате іншим нашим друзям пощастило. Так, наприклад, завдяки впливові мілорда Голодвірса і немовби у винагороду за обід у ресторані, Джордж отримав запрошення на ім’я капітана й місіс Осборн, чим він страшенно запишався.

Доббін, бувши приятелем генерала, що командував дивізією, до якої належав їхній полк, одного дня прийшов, сміючись, до місіс Осборн і показав таке саме запрошення. Джоз позаздрив йому, а Джордж здивувався: як йому вдалося пролізти в світське товариство? Містер і місіс Родон, звичайно, були запрошені як приятелі генерала, що командував кавалерійською бригадою.

Призначеного вечора Джордж, звелівши Емілії придбати собі нову сукню і різні оздоби, поїхав на славетний бенкет, де його дружина не знала жодної душі.

Пошукавши очима леді Голодвірс, — яка навіть не вклонилася йому, вважаючи, що з нього цілком досить запрошення, — і посадовивши Емілію на стілець, він залишив її там напризволяще, гадаючи, що й так поставився до неї дуже добре, бо купив їй нову сукню і привіз її на бенкет, де