Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Під час цієї подорожі, яку відтоді намагався здійснити кожен середнього кола англієць, можна було зустріти й освіченіших супутників, але жоден із них не був такий цікавий, як дружина майора О’Дауда.
Ви все вихваляєте ці човни на каналі, голубонько! От якби ви побачили наші судна між Дубліном і Белінес-ло. От де швидко пливуть! А яка там худоба! Мій батько, слово честі, отримав золоту медаль за чотирирічну ялівку(сам його величність скуштував шматочок з неї і сказав, що кращого м’яса зроду не їв). Тут ви такої ялівки ніде не побачите! — І Джоз, зітхнувши, визнав, що таких добрих біфштексів, з прошарками жиру, як в Англії, ніде немає.
За винятком Ірландії, звідки вам привозять найкраще м’ясо, — мовила дружина майора, й далі роблячи, як часто буває з патріотами її нації, порівняння на користь своєї країни.
Сама думка порівняти ринок у Брюгге з дублінським, вона ж таки й завела про це мову, здавалась міс О’Дауд блюзнірством, я була б вам дуже вдячна, якби ви пояснили мені, позначає в них ота шпичка в кінці ринкового майдану — мовила вона в таким глумом, що вже від самого нього та стара башта могла завалитися.
Скрізь, куди сови їхали, було повно англійського війська, англійський ріжок будив їх уранці, ввечері вони лягали спати під звуки англійських сурм і барабанів. Вся країна, як і вся Європа, була озброєна, наближалася величезна історична подія, а простодушна Пеггі О’Дауд, яку все це стосувалося не менше, ніж будь-кого іншого, балакала собі про Белінафед, про коней, про конюшні Гленмелоні і про те, яке там п’ють вино; Джоз Седлі перебивав її розповідями про каррі і рис у Думдумі, а Емілія думала про свого чоловіка і про те, як найкраще виявити йому своє кохання, ніби це були найважливіші в світі проблеми.
Той, хто любить відкласти підручники історії і поміркувати про те, що б сталося на світі, якби внаслідок фатальних обставин не вийшло того, що було насправді (дуже складна, цікава, повчальна й корисна медитація), безперечно, часто дивувався, що Наполеон вибрав таку винятково невдалу пору, щоб утекти з Ельби й випустити своїх орлів із затоки Сен-Жуан до собору Паризької богоматері. Наші історики кажуть нам, що армії союзних держав були, на щастя, в бойовій готовності і будь-якої хвилини могли виступити проти імператора з Ельби.
Найясніші гендлярі, які зібрались у Відні й перекроювали Європу на свій смак, мали стільки підстав для взаємних сварок, що армії, які перемогли Наполеона, могли накинутись одна па одну, коли б не повернувся їхній спільний ворог, якого вони всі ненавиділи й боялися. Один монарх тримав свою армію напоготові, бо захопив Польщу й вирішив її не віддавати, другий загарбав половину Саксонії і був схильний затримати свою здобич, третій зазіхав на Італію. Кожного з них обурювала жадібність інших, і якби корсиканець почекав у своєму полоні, поки ці володарі схоплять один; одного за чуба, то міг би повернутися і без перешкод: захопити владу. Але що б тоді сталося з нашою повістку і з нашими приятелями? Якби всі краплі висохли, що залишилося б від моря? — Тим часом люди дбали про свої житейські буденні справи й ганялися за розвагами, наче всьому цьому не мав настати край і наче попереду не було ворога. Коли паші мандрівники добулися до Брюсселя, де стояв їхній полк, — усі казали, що йому пощастило, — вони опинилися в одній із найвеселіших і найчарівніших маленьких столиць Європи, де всі ятки Ярмарку Суєти вабили око найпринаднішою розкішшю.
Тут розквітали азартні ігри, тут танцювали до знемоги; тутешні бенкети викликали захват навіть у такого гурмана, як Джоз; в театрі незрівнянна Каталані зачаровувала своїх слухачів; чудовим прогулянкам верхи додавала зваби парадна військова форма; прекрасне давнє місто, незвичайні костюми й дивовижна архітектура вбирала очі нашої маленької Емілії, яка ніколи не була за кордоном і яка всім тут захоплювалася; тож тепер, протягом кількох коротеньких тижнів, живучи в гарній затишній квартирі, за яку платили разом Джоз і Осборн, що тим часом мав гроші й ставився до дружини з ніжною увагою, — кажу, протягом другої половини свого медового місяця Емілія була така вдоволена й щаслива, як і кожна щойно одружена жінка, що виїхала у весільну подорож.
Кожен день цієї щасливої пори приносив усьому товариству щось нове і приємне. То вони оглядали якусь церкву чи картинну галерею, то їхали верхи на прогулянку, то йшли в оперу. Весь час грали полкові оркестри, в парку можна було побачити найзначніших людей Англії — це був безперервний військовий парад. Джордж, який щовечора водив дружину на нову веселу прогулянку чи забаву, був, як завжди, вдоволений собою і присягався, що він став справжнім сім’янином. їхати куди-небудь із ним! Хіба цього не досить, щоб серденько Емілії радісно стукотіло? Її листи додому, до матері, в той час були сповнені захвату і вдячності. Чоловік спонукав її купувати мережива, капелюшки, коштовності і всякі дрібнички. О, він найдобріший, найкращий, найвеликодушніший з усіх чоловіків! — Джордж дивився на лордів, леді та інших значних осіб, що заповнили місто й траплялися на кожному кроці, і його щиру британську душу заливала радість. Тут ці аристократи скидали з себе холодне самовдоволення й зарозумілість, що так часто притаманні їм у себе на батьківщині, і, з’являючись у різних публічних місцях, не гребували спілкуванням із простими смертними. Одного вечора на бенкеті в генерала, що командував дивізією, до якої належав і полк Джорджа, той мав честь танцювати з леді Бланш Осотріс, дочкою лорда Голодвірса; він ноги відбігав, дістаючи морозиво й прохолодні напої для леді та її матері і, порозштовхувавши челядь, сам викликав карету леді Голодвірс. Удома він так хвалився знайомством із графинею, що переважив би й свого батька. Другого дня Джордж поїхав з візитом до тих леді; супроводжуючи їх верхи, коли вони каталися в парку, він запросив усіх на парадний обід до ресторану і страшенно зрадів, коли вони погодились прийти. Старий Голодвірс, що не був надто гордий, зате мав добрий апетит, пішов
