Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Я теж це відчуваю, — промовила я, зазирнувши Джейку в очі.

Слова призначалися одному хлопцю, і він вловив мій тихий шепіт.

У мить тінь здивування зникла з обличчя Джейкоба, поступившись місцем щасливій усмішці. Він заплющив очі і притягнув мене до себе, стискаючи в міцних і водночас ніжних обіймах.

— Гей, зніміть собі намет, — пожартував Джеймс, що стояв десь позаду.

Джейкоб тихо засміявся і, не обертаючись, відповів другові:

— Друже, це, напевно, уперше, коли я справді зацінив твій жарт.

За дружнім тоном я здогадалася, що хлопці вже поговорили і все прояснили між собою. До того ж я не помітила на обличчі Джеймса слідів бійки, отже, розмова пройшла спокійно.

Джейкоб торкнувся мого підборіддя пальцями і підняв, заглядаючи у вічі. Не знаю, що саме він там побачив, але за мить сказав:

— Я так розумію, твої подруги ще нічого не знають.

Мої губи розімкнулися, і я втягнула повітря, а відповідь видихнула із присоромленим виразом обличчя:

— Тільки Моллі.

У погляді Джейка з'явилася усмішка, а ось губи він стискав, ховаючи її. Хмикнувши якійсь своїй думці, Джейкоб узяв мене за руку, сплітаючи наші пальці, і повернувся до друзів.

— Ця мила дівчина поки що нічого не сказала про мене подругам і не хоче, щоб вони щось дізналися від вас. Тож ви нічого не бачили. Домовились?

Дзеркала поряд не було, але я й без цього знала, що з боку виглядала як дитина, що добряче завинила. Хлопців це потішило, що вони, навіть, почали посміюватися.

Джон підвівся зі стільчика і притулив гітару до столу.

— Тобто ти хочеш сказати, що поцілувати Джейка при його друзях у тебе вистачає сміливості, а зізнатися подругам — ні? — з усмішкою спитав він.

Якщо не рахувати Джейка, то серед наших сусідів Джон подобався мені найбільше. Він здавався милим та приємним.

— Взагалі-то, Моллі знає, — на свій захист озвалася я.

— А чому тоді ти не сказала Вікі та Джесс? — почувши мою відповідь, спитав Джеймс.

Я знизала плечима, не знаючи, як їм усе пояснити. Чесно кажучи, я сама собі не могла це пояснити. Якщо спочатку була ймовірність, що я більше не побачу таємничого незнайомця, то з кожною новою зустріччю вона наближалася до нуля. Тепер ось усе вже було ясно, а я й досі мовчала.

Джон підійшов ближче до нас із Джейком і по-доброму заговорив:

— Ну ви даєте, ми ж не сліпі! — Потім він перевів погляд до мене і продовжив: — Нам Джейк нічого не сказав, так ми й то здогадалися, а твої подруги й поготів. Ви ж дівчата і краще в цьому знаєтеся. Ти не думала, що вони вже здогадалися, але не лізуть із розпитуваннями?

До Джона підійшов Сем і, не чекаючи моєї відповіді, додав:

— Просто розкажи їм усе, це ж твої близькі подруги.

— Ти вже третій за сьогодні, хто сказав це, — відповіла я, зиркнувши на Джейкоба.

Джеймс за спиною друзів тихо розсміявся, а з кожним кроком у нашому напрямку сміявся лиш сильніше.

— А ще краще, — встряв він, ставши навпроти мене, — якщо Джейк зробить те саме, що й Еріка, але в їхньому таборі. А вона попросить подруг нічого нам не казати.

Хлопці дружно засміялися, і навіть я тихенько захихотіла, хоч Джеймс фактично й підколов мене.

— Ти сьогодні прямо в ударі, — зауважив Сем, поплескавши друга по плечу.

Було дивно бути серед хлопців. Між ними я почувала себе гномом. А те, що я щойно поцілувала при всіх Джейкоба, впевненості якось зовсім не додавало. Вони собі жартували і сміялися, а я стояла під боком їхнього друга, не встигаючи червоніти.

— Кхм, — я спеціально прочистила горло, привертаючи до себе увагу. — Мені треба повертатися, бо я дуже давно пішла просто прогулятися.

— Я проведу тебе, — відразу запропонував Джейк, але я зупинила його, поклавши долоню на груди.

— Не треба, бо це затягнеться ще на годину.

Усміхнувшись, я піднялася навшпиньки, швидко чмокнула його в куточок губ і, не озираючись, побігла до подруг.

Але не встигла я далеко відійти, як за спиною почулася весела розмова.

— Щаслива ти дупа, Меткліфе, — сказав Джеймс.

— Радий за тебе! У цієї дівчинки хоробрості хоч греблю гати, — підхопив Джон.

— Ти заслужив на це, друже, — додав Сем.

***

На зворотному шляху я твердо вирішила розповісти про все подругам, адже хлопці дійсно мали рацію. Тому всю дорогу я обмірковувала, що говоритиму і як. Але, на свій подив, повернувшись до табору, я не побачила дівчат. В океані ніхто не плавав, біля багаття також нікого не було. Подруг ніде не було видно, тому я покликала:

— Дівчата, ви де?

На мій голос із намету Моллі визирнула стривожена Вікі.

— Рікі, у нас тут проблемка.

Гарний настрій випарувався тієї ж миті.