Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Ти зараз знущаєшся? Мене медуза вжалила, а ти вирішив мене споїти? Так лікуватися і я вмію, — не переставала плюватися отрутою Моллі.

Сем вкотре пропустив повз вуха її шпильки.

— Джесс! — покликав він, а коли та з'явився біля намету, додав: — Потрібні чисті серветки, рушник та нашатирний спирт.

Отримавши завдання, Джессіка відразу ж пішла шукати все необхідне, навіть не подумавши запитати, навіщо це все треба. Тоді ми обидві просто виконували вказівки, свято вірячи — Сем знає, що робить.

— Нашатирний спирт? Щоб його, ти вбити мене хочеш? — не вгавала Моллі.

Після цього він уже не стримався і досить грубо відповів їй:

— Тому будь ласкава, лежи й пий цей чортів віскі. Я попередив, що буде боляче.

З очей Моллі продовжували котитися сльози, але вона таки почала пити з пляшки. Міцний алкоголь, напевно, обпалював їй горло, але, схоже, біль у нозі був набагато гірший.

— Ось, тримай, сіль розчинилася, — я простягла Сему пляшку й залізла в намет.

— Дякую. А тепер візьми її за руку, мені треба промити рану.

Я підлізла ближче до Моллі, правою рукою обняла подругу за плечі, а лівою міцно стиснула долоню. Коли Сем почав промивати опік, Моллі стиснула мою руку у відповідь, а її тіло затремтіло. Вона щосили терпіла біль, намагаючись не показувати слабкість. Я насилу могла дивитися на те, як моя найкраща подруга стискала зуби до чутного скрипу, як судомно вдихала повітря носом і як не могла проковтнути грудку в горлі, що утворилася від застряглого крику та сліз.

Я подивилася на Сема, шукаючи в його очах підтримку, але побачила там біль. Здавалося, що йому було так само важко, як і мені. І якби ситуація склалася інакше, я б задумалася, що стало причиною цього. Але на той момент я могла думати лише про подругу.

Закінчивши промивати рану, Сем прибрав пляшку й підвів погляд до Моллі.

— Задоволений? — прошипіла вона крізь зуби.

Чесне слово, я навіть очі округлила від несподіванки. Подруга поводилася не просто погано, а прямо-таки огидно. І те, що їй було боляче, не виправдувало це.

— Еріко, залиш нас, будь ласка, — рівним тоном вимовив Сем.

Тільки я рушила, як Моллі міцніше схопила мене за руку і, виділяючи кожне слово, заявила:

— Вона. Нікуди. Не. Піде.

Але після її тону та розуміння, що нічого хорошого далі не буде, мені й самій захотілося втекти. Тієї миті я зрозуміла, чому Вікі залишилася в таборі хлопців.

Сем заплющив очі і глибоко вдихнув. Очевидно, так він намагався заспокоїтися, щоб не почати грубіянити у відповідь.

У намет забралася захекана Джессіка і простягла все, що раніше просив Сем.

— Спирт, рушник та серветки.

— Дякую, — відповів він, дивлячись при цьому на Моллі. — Потрібно вивести токсини з організму, тож я прикладу примочку. За відчуттями буде так само неприємно, як і із солоною водою, але лише кілька хвилин, потім біль стихне.

— Неприємно? Та ти знущаєшся! — голос Моллі зірвався, а з очей ринули сльози. — Відчуття ніби мою ногу ріже сотня дрібних лез. Це просто медуза, навіщо робити так боляче?

— Еріко!

На цей раз мене вже ніхто не міг зупинити. Як тільки я почула своє ім'я, то миттю вибралася з намету, сівши біля входу, щоб бути поряд у разі потреби. Але, мабуть, потребою була лише сварка, яка одразу розпочалася.

— Чого ти її вигнав? Я не хочу, щоб вона йшла! — вибухнула Моллі.

— Почнемо з того, що я не виганяв її! — Сем уже не стримувався. — По-твоєму, твій біль приносить мені задоволення? Серйозно? Та ти хоч знаєш, що опіки деяких медуз смертельні? Ти взагалі розумієш, наскільки серйозним є опік медузи?

— Звідки мені це знати? — не вгавала Моллі.

— Чорт забирай, ти завжди така скалка в дупі чи тільки зі мною? — З кожним словом голос Сема ставав жорсткішим. — Я, взагалі-то, прийшов допомогти, а ти поводишься, як стерво.

— А що коли я завжди така?

— Давай сюди руку, — гаркнув Сем, мабуть, узявши Моллі за руку перед тим, як прикласти примочку.

На якийсь час повисла мовчанка. Я захвилювалася, тож зазирнула всередину. Моллі вже не плакала, швидше за все, подіяв алкоголь. Як-не-як вона випила пів пляшки віскі приблизно хвилин за десять, якщо не менше. Сем однією рукою тримав примочку, а другою стискав долоню Моллі.

— Трохи легше? — спитав він тихо, а коли моя подруга у відповідь кивнула, додав: — Я нанесу мазь, а потім забинтую, щоб нічого не потрапило в рану.

Моллі знову лише кивнула. Прийнявши це за згоду, Сем дістав із кишені шортів невеликий тюбик і почав обережно наносити мазь на опік. Було помітно, що ця сварка зачепила обох і далі вони більше не розмовляли. Щойно закінчивши з маззю, Сем сказав:

— Постарайся не мочити ногу, пий більше води та поспи. Незабаром тобі стане краще.

Не чекаючи від Моллі доречного «дякую», він вибрався з намету й одразу попрямував до свого табору. Але я була не з тих, хто не вміє просити допомоги або дякувати, отримавши її.