Вітіко - Адальберт Штіфтер
Після цих слів князь ще трохи постояв, потім одягнув шолом і сів.
Якусь мить панувала тиша. Потім зі стільця підвівся єпископ Празький:
— Високий пане, вірний сину церкви! Думаю, ти назвав найкоротший шлях до порятунку й безпеки, як і казали ми на горі після битви, що він має бути найкоротший; думаю, ти повинен іти цим шляхом, і нехай Господь благословить тебе, а його небесне воїнство веде тебе.
Єпископ знову сів на своє місце, і тоді вже підвівся Здик, єпископ Оломоуцький:
— Думаю, щоб уникнути лиха, до якого призвела попередня боротьба за наступність, немає іншого можливого засобу, крім того, про який сказав ясновельможний князь.
Єпископ сів, і тепер заговорив абат із Кладрубів:
— Високий пане, нехай твої добрі наміри матимуть успішне завершення!
Абат Ґезо зі Страгова сказав таке:
— Ми сподіваємося, що наш друг прийде сюди з достатньою підмогою.
Абат із Бржевнова додав:
— Він учинить так само, як і ми, коли три роки тому допомогли йому проти саксів.
Після цього священики вже мовчали.
— А що скаже мій брат Дипольд? — запитав князь.
Дипольд підвівся й мовив:
— Ти голова нашого покоління, владика нашого роду, я корюся твоїй волі.
Потім знову сів, і тут підняв обидві руки старий Вшебор із сивим волоссям, показуючи, що хоче говорити. Князь махнув рукою в його бік, чоловіки глянули на старого й допомогли йому підвестися, а підвівшись, він заговорив:
— Я заперечую. Це прохання — помилка, цей намір недобрий. Коли два роки тому ми сиділи в залі у Вишеграді і я був ще не такий старий, як тепер, і ми, ясновельможний пане, обрали тебе на княжий престол Богемії і Моравії, тоді сказав один чоловік, що був старший за мене і що йому ласка небес дозволила ще й сьогодні бути поміж нами, чоловік, у якому мудрі думки в голові і який любить країну і людей, сказав, що ми завжди маємо звичку втягувати в наші суперечки чужинців, а коли чужинці приходять, то здобувають щоразу більшу владу над нами і коли-небудь заберуть наш князівський стіл. Я вже бачив тут чимало чужинців і бачив, як вони тут порядкують. Сам наш покійний славетний князь Собеслав дозволив, щоб німецький король Конрад у Бамберґу, чужинець, дав його сину Владиславу у ленне володіння Богемію і Моравію, а Конрад тоді ще не був імператором і оборонцем християнства. Ми втрачаємо владу над собою і скоро вже не матимемо за що боротися. Твоя мудрість, пане, і мудрість ради, що засідає навколо тебе, повинні придумати інший спосіб, що допоможе нам і не позбавить нас наших маєтностей.
Сказавши, старий схопився обома руками за край столу і опустився на стілець. Після нього підвівся Божебор і мовив:
— Я такої думки, як і Вшебор. Високий пане, я ще був при тому, як шістнадцять років тому Віт, двірський капелан князя Собеслава, під Хлумецом у панцері та шоломі ніс у битву корогву святого Адальберта на списі святого Вацлава, і ми вибороли славетну перемогу над Лотаром. Чини так само. Їдь із корогвою від гори до гори, від долини до долини і збирай своїх. Краще пролити нашу власну кров, краще пожертвувати нашим майном, краще боротись до грані поразки і навіть краще зректися під примусом своїх прав, ніж дивитись, як прийде в країну чужий пан, що не знає ані країни, ані звичаїв, порядкує, як йому заманеться, кривдить нас і, можливо, забере не багато, а все.
Тут підскочив Вецель і вигукнув:
— Я кажу, як Божебор!
— Я теж! — гукнув чийсь голос.
— Я теж! — гукнув і другий, і третій.
Тепер уже кожен кричав своє, в залі знявся гармидер.
Болеміл простяг руку над столом і подав знак замовкнути. Коли мало-помалу запанувала тиша, і він хотів підвестися, озвався князь:
— Болеміле, говори зі свого місця сидячи.
Та Болеміл заперечив:
— Високий пане, я ще не такий немічний, щоб забути про пристойність.
Потім спроквола підвівся і, коли з сивим волоссям і довгою сивою бородою вже стояв перед столом, заговорив:
— Коли Вшебор говорив про одного чоловіка, що старший за нього і присутній у цій залі, то це про
