Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
— Так офіціанти бачитимуть, із ким мають справу, — пояснювала вона.
Філіп вирішив скористатися нагодою, коли Мілдред була привітнішою, ніж зазвичай. У березні на нього чекав іспит із анатомії, а за тиждень, на Пасху, дівчина мала три вихідні.
— Послухайте, чому б нам не поїхати до Парижа? — запропонував він. — Ми могли б чудово розважитися.
— Що ви таке вигадали. Це коштуватиме купу грошей.
Філіп про це вже думав. Поїздка коштуватиме щонайменше двадцять п’ять фунтів. Для нього це була значна сума, але він був готовий витратити її до останнього пенні.
— Яке це має значення? Люба, скажіть, що поїдете.
— Ще чого. Не можу уявити, щоб я поїхала кудись із чоловіком, з яким ми не одружені. Вам не варто на це навіть натякати.
— Яке це має значення?
Він узявся розхвалювати пишноти рю де ла Пе[245] і розкішний несмак «Фолі-Бержер»[246], описувати крамниці «Лувр» і «Бон Марше», розповідати про кабаре ду Неан, Абатство і різноманітні місцини, що приваблюють іноземних туристів. Кері красномовно розхвалював ті обличчя Парижа, які сам ненавидів, і переконував поїхати з ним.
— Знаєте, ви кажете, що кохаєте мене, але якби справді кохали, то хотіли б побратися. А ви ще жодного разу не робили мені пропозицію.
— Вам чудово відомо, що у мене немає на це грошей. Зрештою, я лише на першому курсі й наступні шість років не зароблятиму жодного пенні.
— Ох, я вас не звинувачую. Тим паче, що все одно не вийшла б за вас, навіть якби ви приповзли до мене на колінах.
Філіп неодноразово думав про шлюб, але сама лише думка про цей крок жахала його. У Парижі він дійшов висновку, що шлюб — недолугий міщанський інститут. А ще він знав, що постійний зв’язок із кимось знищить його. Хлопець керувався інстинктами середнього класу, і перспектива побратися з офіціанткою була для нього чимось жахливим. Дружина-простолюдинка завадить йому відкрити пристойну практику. До того ж грошей йому ледве вистачить, щоб утримувати до кінця навчання себе самого; він не в змозі піклуватися ще й про дружину, навіть якщо вони домовляться не мати дітей. Він згадав Кроншоу, котрий прив’язався до шльондри, і здригнувся від огиди. Філіп міг передбачити, якою стане Мілдред зі своєю манірністю і недалеким розумом: побратися з нею просто неможливо. Однак це рішення він приймав розумом, а серце підказувало йому, що необхідно будь-що заволодіти дівчиною; і якщо не вдасться досягнути цього без шлюбу, він одружиться з нею, а далі буде видно. Його не бентежило, що все може скінчитися справжньою катастрофою. Якщо Філіпа захоплювала якась ідея, він уже не міг думати ні про що інше, до того ж володів справжнім талантом переконувати себе у правильності того, чого йому хотілося. Хлопець помітив, що відкинув усі розумні аргументи, які утримували його від шлюбу. Щодня він відчував до Мілдред палкішу пристрасть; і його незадоволені почуття перетворювалися на злість і дратівливість.
«Богом присягаюся, якщо я з нею одружуся, їй доведеться заплатити за всі страждання, що я пережив», — обіцяв він собі.
Зрештою Філіп більше не міг миритися з цими муками. Повечерявши якось у невеличкому ресторанчику в Сохо, де вони вже стали завсідниками, він поцікавився у Мілдред:
— Послухайте, ви тоді серйозно сказали, що не погодитеся, якщо я запропоную вам вийти за мене?
— Так, а що?
— Річ у тім, що я не можу жити без вас. Я хочу, щоб ви завжди були поруч. Я намагався забути вас, але нічого не вдалося. І ніколи не вдасться. Я хочу, щоб ви стали моєю дружиною.
Дівчина прочитала чимало бульварних романів і чудово знала, як приймати таку пропозицію:
— Я, безсумнівно, дуже вдячна вам, Філіпе. Ваша пропозиція лестить мені.
— Ох, не верзіть дурниць. Ви ж поберетеся зі мною, правда?
— Гадаєте, ми будемо щасливі?
— Ні. Та хіба це має якесь значення.
Ці слова вирвалися у хлопця проти його волі й здивували Мілдред.
— Ну, ви й смішний хлопчина. Тоді чому ви хочете зі мною побратися? Раніше ви казали, що не маєте на це грошей.
— Здається у мене залишилося десь чотирнадцять сотень фунтів. Жити вдвох не дорожче, ніж самому. Нам вистачить цих грошей, поки я не закінчу навчання в шпиталі й не отримаю десь місце асистента.
— Отже, наступні шість років ви не зможете заробляти. І нам доведеться жити на чотири фунти на тиждень, так?
— Ні, не більше, ніж на три. Я мушу платити за навчання.
— А скільки ви зароблятимете, ставши асистентом?
— Три фунти на тиждень.
— Ви хочете сказати, що мусите стільки вчитися і витратити всі свої заощадження, щоб потім заробляти якихось три фунти на тиждень? Не розумію, чим це для мене буде краще, ніж те, що я маю зараз.
Філіп трохи помовчав.
— Тобто ви хочете сказати, що не підете за мене? — хрипко озвався він. — А моє палке кохання нічого для вас не варте?
— У таких справах слід у першу чергу думати про себе, чи не так? Я не проти шлюбу, але не хочу виходити заміж, якщо потім мені буде житися не краще, ніж зараз. Не бачу в цьому жодного сенсу.
— Якби ви мене любили, то не думали б про таке.
— Може, й ні.
Хлопець мовчав. Він випив келих
