Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем
— Не люблю дивитися, як леді палить, — часто нагадувала вона.
На мить дівчина завагалася, а потім запитала:
— Ви здивувалися, коли я сьогодні запросила вас повечеряти?
— Для мене це справжнє задоволення.
— Я мушу сказати вам дещо, Філіпе.
Кері рвучко подивився на неї, серце втекло у п’яти, але він добре навчився тримати себе в руках.
— Ну, що ж, стріляйте, — запропонував хлопець, усміхаючись.
— Ви ж не робитимете дурниць, правда? Річ у тім, що я виходжу заміж.
— Справді? — перепитав Філіп.
Він більше нічого не міг придумати. Кері часто розмірковував над цією можливістю і уявляв собі, що зробить і скаже. Він смертельно страждав, уявляючи собі розпач, який мучитиме його, думки про самогубство, як він, розгнівавшись, втратить глузд; але, напевно, занадто яскраво уявляв собі емоції, які переживе, і тепер почувався просто виснаженим, наче людина після серйозної хвороби, коли життєвих сил залишається так мало, що все стає їй байдужим і хочеться одного: аби їй дали спокій.
— Розумієте, я не молодшаю, — продовжувала дівчина. — Мені двадцять чотири, і вже час облаштуватися.
Філіп мовчав. Він подивився на patronne, що сиділа за барною стійкою, а потім його погляд застиг на червоній пір’їні на капелюшку однієї з відвідувачок. Мілдред роздратувалася.
— Ви могли б мене привітати, — сказала вона.
— Міг би чи не міг? Я навіть не можу повірити, що це правда. Хоча так часто це собі уявляв. Кумедно, що я так радів, коли ви запросили мене повечеряти разом. Із ким ви збираєтеся побратися?
— З Міллером, — відповіла дівчина, трохи зашарівшись.
— З Міллером? — здивовано вигукнув Філіп. — Але ж ви не бачили його кілька місяців.
— Минулого тижня він якось зайшов пообідати і зробив мені пропозицію. Він заробляє непогані гроші. Зараз отримує сім фунтів на тиждень і має чудові перспективи.
Філіп знову помовчав. Він згадав, що Міллер завжди подобався дівчині; той розважав її, і вона несвідомо захоплювалася шармом, якого додавало чоловікові його іноземне походження.
— Гадаю, це було неминуче, — врешті озвався він. — Ви зобов’язані були погодитися на найкращу пропозицію. Коли збираєтеся одружитися?
— Наступної суботи. Я вже повідомила на роботі.
Філіп раптом відчув гострий біль.
— Так швидко?
— Ми збираємося тільки розписатися. Емілю так більше подобається.
Кері відчув страшенну втому. Йому хотілося швидше попрощатися з дівчиною й одразу ж лягти у ліжко. Він попросив рахунок.
— Я посаджу вас у кеб до вокзалу Вікторії. Припускаю, що поїзда не доведеться довго чекати.
— А ви зі мною не поїдете?
— Чесно кажучи, мені не хотілося б, якщо ви не заперечуєте.
— Як вам завгодно, — відповіла Мілдред зверхньо. — Гадаю, ми побачимося завтра, коли ви прийдете пити чай?
— Ні, думаю, нам краще просто зараз поставити крапку. Не бачу сенсу продовжувати мої страждання. За кеб я заплатив.
Філіп кивнув дівчині, розтягнув губи у силуваній посмішці, а потім застрибнув в автобус і поїхав додому. Перш ніж лягти спати, він випалив люльку, але вже починав куняти. Щойно голова торкнулася подушки, юнак провалився в сон.
64
Однак близько третьої ранку Філіп прокинувся й більше не міг заснути. Думками його заволоділа Мілдред. Він намагався забути про неї, але не міг нічого з собою вдіяти. Юнак повторював собі знову і знову, аж поки не запаморочилося в голові: вона неодмінно мала вийти заміж; дівчатам, яким доводиться заробляти, живеться нелегко; не можна звинувачувати Мілдред за те, що вона знайшла людину, яка дасть їй затишний дім, і прийняла її пропозицію. Кері розумів, що з її точки зору побратися з ним було справжнім божевіллям: лише кохання допомагає миритися з такою вбогістю, а вона його не кохала. І в цьому не було її провини; це був факт, який слід було прийняти, як будь-який інший. Філіп намагався вмовити себе. Він казав собі, що в глибині його серця живе ображена гордість, а кохання народилося з незадоволеного марнославства, яке й стало причиною всіх його страждань. Кері зневажав себе так само, як і дівчину. Потім він узявся вигадувати плани на майбутнє, щоразу одні й ті самі плани, які переривалися спогадами про те, як він цілував її м’які білі щічки, і про звук її голосу зі співучою вимовою. На нього чекало чимало роботи, адже влітку Філіп мав скласти хімію і два іспити, які провалив раніше. Він відмежувався від друзів у шпиталі, але тепер прагнув їхньої компанії. Завдяки щасливому збігу позавчора йому написав Гейворд, повідомив про свій короткочасний візит до Лондона і запросив на вечерю, однак Філіп боявся, що це завадить його зустрічі з Мілдред, тож відмовився. Гейворд залишався в Англії на цілу весну, і хлопець вирішив, що напише йому.
Коли вибило восьму годину, Кері зрадів, що нарешті можна встати. Він був блідий і стомлений. Але прийнявши ванну, одягнувшись і поснідавши, він знову відчув себе частиною великого світу, і терпіти біль стало трохи легше. Сьогодні йому не хотілося йти на лекції, натомість він навідався до крамниці військового флоту, щоби придбати для Мілдред весільний подарунок. Після довгих вагань обрав дорожній несесер. Подарунок коштував двадцять фунтів — значно більше, ніж він міг собі дозволити, але був кричущим і вульгарним; Філіп був переконаний: Мілдред точно знатиме його ціну, і відчував гірку меланхолію, обираючи для дівчини те, що їй сподобається і водночас продемонструє його зневагу.
Кері напружено чекав на день весілля; він передбачав, що переживе нелюдські муки, тож зрадів, коли в суботу вранці отримав від Гейворда листа, в якому друг повідомляв, що приїжджає сьогодні і заскочить за ним, аби він допоміг йому знайти квартиру. Намагаючись відволіктися, Філіп подивився у розклад, знайшов потяг, яким ймовірніше за все мав приїхати Гейворд, і пішов зустрічати його на вокзал. Зустріч давніх друзів була сповнена завзяття. Вони залишили багаж на станції і радісно вирушили в путь. Гейворд передбачувано запропонував перш за все на годинку зазирнути до Національної галереї; він уже давненько не бачив картин і стверджував, що один погляд на них налаштує його на життя. Філіп місяцями не мав із ким побалакати про мистецтво й книжки. Після їхньої зустрічі в Парижі Гейворд захопився сучасною французькою поезією, а у Франції стільки поетів, що він міг розповісти другові про
