Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Потапчук узяв папірця і розгорнув його. Затягтися цигаркою, він на мить кинув коротким червонуватим спалахом на дрібні рядки впоперек друкованого папірця. При цьому спалахові можна було встигнути прочитати тільки один горішній неповний рядок у правому кутку. В ньому було:

ПРОЛЕТАРИИ ВСЕХ СТРАН, СОЕДИНЯЙТЕСЬ!

Потапчук затягся ще раз, і другий спалах вилупив із пітьми другий, друкований великими чорними літерами рядок:

К народам, которых убивают и разоряют.

А внизу сторінки, теж чорними літерами, було:

Долой войну! Да здравствует мир — без аннексий и контрибуций!

Репетюк, що сидів поруч з Потапчуком і заглядав через його плече в папірець, схопив міцно Потапчука за руку:

— Слухай! Це прокламація! Ти знаєш, що таке прокламація?

— Що? — Потапчук спокійно згорнув папірця і поклав його собі до кишені. — Темно! — сказав він до всіх. — Не вчитати. Мабуть, лист якийсь. Приходь, Якове, завтра на вулицю раніш, я тобі розберу.

Хлопці нарешті рушили додому, розпрощавшись із своїми новими знайомими. Потапчук теж пішов ночувати до школи.

Завтра у нього на своєму полі роботи не було, і він вирішив піти з нашою артіллю.

— Чортзна-що таке! — загарячкував Воропаєв як тільки зникли за рогом вулиці вогники солдатських цигарок. — Ганьба! Самостріли! Боягузи! Зрадники! Німецькі запроданці!

— І чого б я кип'ятився? — здивувався Кульчицький. — Ти що, комендант міста? Жонаті хлопці! Таких баб покидали! Та якби от Вівдя була б мені жінка, а я на війні…

— Ти дурень! — розсердився Воропаєв. — Ми патріоти і мусимо піти до волості й заявити на них.

Другого ранку наша команда працювала кілометрів за два від села, на полі у Вівдиної сусідки. Календар нашої команди вже цілком перейшов до рук наших донжуанів.

Але не те зараз хвилювало нас. Навіть Зілов — найнетерпиміший з-поміж нас до донжуанського принципу обслуговування жінок запасних — і той сьогодні забув сперечатися на цю тему. Ми були надто зайняті обговоренням учорашньої прокламації.

Під проводом нашої веселої й жвавої хазяйки ми щойно прийшли на поле і ладналися вже ставати до роботи, коли це Репетюк спинив усіх нас:

— Стривайте, джентельмени! Зараз містер Потапчук покаже вам цікаву штуковину!

Ми згрудились довкола Потапчука. Він вийняв прокламацію, розгорнув її і прочитав від дошки до дошки. Ми слухали з роззявленими ротами й викоченими очима. Нам аж заціпило від подиву.

Добра половина з нас, треба признатися, досі навіть не чули про існування таких речей, як «прокламація», «нелегальна література», «підпільна робота». Туровський, Сербин і Кашин мали сміливість тут же признатися в цьому. Вони насамперед запитали — а що ж таке, власне, прокламація? Одначе потреба пояснення відпала зразу ж сама собою, тільки-но почав читати її Потапчук.

«Пролетарии всех стран… народы, которых убивают и разоряют… товарищи… без аннексий и контрибуций…» — ці не вживані в нашому гімназичному лексиконі фрази й слова хвилювали насамперед своєю забороненістю!

Це були гімназисти сьомого класу класичної гімназії міністерства народної освіти. Нас непогано навчено історії руських царів по Іловайському, теорії словесності — по Сіповському, психології й логіки — по професору Челпанову[220]. Ми досконально опанували секрет хрії[221] [222], непогано писали «рассуждения» на «вільні» теми, наприклад: «О непротивлении злу» або й на курсові, наприклад: «Лишние люди в сочинениях И. С. Тургенева». Ми розбиралися в тонкощах поезії Древнього Риму і почували себе між анапестів, хореїв і чотиристопних ямбів затишно й мило, як серед старих і привітних друзів. Ми читали вже а лівр увер[223] по-німецькому і по-французькому. Ми знали напам'ять всі тексти з катехізису, а також усі літургії та єктенії. Ми навіть дещо розумілися в алгебрі, геометрії та фізиці — в межах курсів Кисельова або Краєвича. Нас усього цього вчено щодня п'ять годин, за сто карбованців річної плати, під невсипущим наглядом директора, інспектора і доглядача. Але ніде, ніколи ні словом ніхто не обізвався до нас про якісь суспільні явища, про взаємини між колами суспільства, про суспільство взагалі.