Мобі Дік або Білий кит - Герман Мелвілл

Хай там які забобони, пов’язані з появою такого кальмара, ходять серед мисливців на кашалотів, та певне одне: видовище було таке незвичайне, що вже само собою набирало якоїсь зловісності. Люди бачать його так рідко, що хоч усі, як один, твердять, ніби це найбільше живе створіння в океані, проте дуже мало хто має бодай найневиразніше уявлення про його справжній вигляд та природу. І все ж таки вважають, що це єдина пожива кашалота. Бо, тоді як інші види китів знаходять собі харч на поверхні моря і їх можна побачити під час живлення, кашалот добуває його десь у невідомих глибинах, і тільки шляхом здогадів та логічних міркувань можна виснувати, з чого ж саме той харч складається. Інколи, втікаючи від невідчепної погоні, кашалот виригує з себе щось схоже на відірвані мацаки кальмара: інколи ті відригнуті мацаки були завдовжки до двадцяти, тридцяти чи й більше футів. Уява підказує, що страховища, яким належали ці мацаки, звичайно чіпляються ними за морське дно, а кашалот, який, на відміну від інших китів, має зуби, може нападати на них і шматувати їх.

Здається, є деякі підстави вважати, що великий Кракен єпископа Понтоппідана [97] кінець кінцем виявиться кальмаром. Бо з його звичками збігається ота манера виринати й поринати, про яку пише єпископ, та й ще деякі особливості. Тільки неймовірні розміри, які приписує йому єпископ, треба значно урізати.

Дехто з природознавців, до кого доходили невиразні чутки про описану тут таємничу потвору, заносив її до класу каракатиць, і вона, мабуть, справді, як свідчать деякі зовнішні ознаки, належить до них, але тільки в такому розумінні, як біблійні велетні, сини Енака, належали до людей.

60

ЛИНВА

У зв’язку з картиною полювання на китів, що буде змальована трохи далі, і задля того, щоб ви краще розуміли всі такі сцени, описані будь-де, я зараз розповім вам про чарівну, а часом і страхітливу гарпунну линву.

Первісно вживану в китобійному промислі линву виробляли з якнайкращого конопляного прядива, трохи протертого смолою, але не просоченого нею, як то роблять із звичайними линвами; бо хоч смола, вживана традиційним способом, полегшує працю мотузника, та й сама линва виходить зручнішою для звичайного вжитку на судні, але така кількість смоли не тільки зменшила б гнучкість гарпунної линви, яку треба змотувати дуже щільно; смола, як уже починає переконуватися більшість моряків, аж ніяк не додає линві тривкості й міцності, хоч і робить її щільнішою і ковзкішою.

Останнім часом у американському китобійному промислі манільське прядиво майже цілком витіснило коноплі, як матеріал для гарпунних линв, бо воно хоча й не таке тривке, зате міцніше й гнучкіше, а я ще й додам (оскільки в усьому на світі є якась естетика), що воно приємніше на вигляд і дужче личить вельботові, ніж конопляне. Бо конопляна линва скидається на темнолицих смаглявих індіанців, а манільська нагадує злотокосу черкеску.

Товщина гарпунної линви — всього дві третини дюйма. На перший погляд ви й не подумаєте, що ця линва така міцна, як вона є насправді. Під час випробовування кожна з її сталок — а всіх їх п’ятдесят одна — витримує вагу в сто двадцять фунтів; отже, вся линва може підняти тягар мало не в три тонни. Довжина линви для промислу кашалотів становить звичайно трохи більше як двісті морських сажнів. Вона лежить у кадобі на кормі вельбота, змотана спіраллю, але не так, як змійовик перегінного куба, а так, що утворює плескатий, подібний до круга сиру циліндр із щільно укладених концентрично-спіральних шарів без будь-якої порожнини всередині, крім «осердя» — неширокого вертикального каналу по осі циліндра. Линву вкладають у кадобі з надзвичайною ретельністю, бо коли вона, вимотуючись із кадоба, зашморгнеться якоюсь петлею чи вузлом, то неминуче захопить і висмикне за борт чиюсь руку, ногу чи й цілу людину. Буває, що декотрі гарпунники витрачають на це діло трохи не півдня, підтягуючи линву високо на щоглу, а тоді спускаючи її крізь блок униз до кадоба, щоб під час змотування вона ніде не перекрутилася чи не завузлилась.

На вельботах англійців замість одного кадоба два: линву змотують до половини в один, а далі в другий кадіб. Це дає деякі переваги: ті кадоби-близнята менші розміром, і їх легко розмістити в човні, тоді як американський кадіб, що має майже три фути в поперечнику і відповідну висоту, становить досить-таки громіздкий вантаж для суденця, обшитого планками не більш як півдюйма завтовшки. Днище вельбота подібне до молодої, ще тонкої криги, яка витримає чималу вагу, коли її розкласти на більшу площу, але зосередженої в одній точці не витримає. Коли американський кадіб для линви прикрито розмальованим полотняним чохлом, вельбот має такий вигляд, ніби він везе на гостинець китам величезний весільний торт.

Обидва кінці змотаної в кадобі линви виведено назовні. Нижній кінець, що закінчується огоном, тобто петлею, випущений з кадоба нагору, і він звисає через вінця зовсім вільно, не закріплений ні на чому. Так доводиться робити з двох причин. По-перше, щоб полегшити доточування до неї линви з сусіднього вельбота в тому разі, коли загарпунений кит поринатиме так глибоко, що він може розмотати й затягти за собою всю линву, прикріплену до гарпуна. В таких випадках, зрозуміло, кита передають від одного суденця до другого, ніби дзбан пива. А втім, перший вельбот і далі держиться поруч, щоб допомогти в разі потреби. По-друге, цього вимагають елементарні правила безпеки, бо якби, нижній кінець линви був закріплений на човні, а кит, як часом буває, розмотав би всю линву за один затяжний ривок, що може тривати добру хвилину — тоді линва аж курить від тертя, — то, напевне, він би на цьому не спинився, а неминуче затяг би приреченого човна за собою в морські глибини, а там його не розшукав би ніхто в світі.

Перше ніж спускати човен для погоні, верхній кінець линви витягають із кадоба, накидають його на «бовдур» на кормі човна, а тоді протягують через увесь човен до носа, так що вона перехрещується з держаком кожного весла, і весляр під час гребні черкає об неї зап’ястком. Протягшись так поміж веслярами, що сидять павперемін один біля правого, другий біля лівого борту, вона входить в оправлений свинцем жолобок на самому носі вельбота; вискочити з того жолобка їй не дає застромлений упоперек кілочок, не товщий від гусячого пера. З того жолобка вона невеликим