Андріївський узвіз - Володимир Діброва

На другому курсі у нього з’явилася дівчина. А до дівчат доцент був особливо прискіпливий. Тих, що регулярно запізнювалися на його лекції, він із порога відправляв у деканат, де вони писали пояснення. Три пояснення автоматично знижали екзаменаційну оцінку на бал. Коли студент зі своєю дівчиною виходив з університету, доцент чомусь ховався то за колону, то за стовбур каштана.

Кілька років по тому доцент бачив студента лише здаля. За цей час доцента обрали секретарем факультетської парторганізації, він очолював боротьбу з фіктивними довідками, з буржуазним націоналізмом, з палінням та з мужоложеством. За успіхи в роботі його на півроку було відряджено на стажування за кордон. Повернувшися, він почув, що його дружина подала на розлучення, а син відмовився вчитися і пішов до війська. Щоб не бути схожим на батька. Служити його направили в ракетну частину, десь за полярне коло, де в перший же ж місяць він одморозив собі пальці на ногах, у нього почалася гангрена, і після вчасної ампутації він був демобілізований. З батьком він, як і до війська, не розмовляв. Доцент у цьому винуватив свою — тепер уже — колишню дружину.

А з колишнім першокурсником він колись зіткнувся на концерті, за кілька місяців до його державних іспитів. Доцент ледь його впізнав. Де й поділися мякість і пушок, і навіть непевність. Тільки очі не змінилися. Студент був з дівчиною, яка кинула погляд на доцента і, скільки тривала розмова, все намагалася стати між ними. Доцент запитав, чи знайшов студент роботу. Той сказав, що ні. Доцент сказав, що в такому разі у нього є ідея. Якщо ви, і доцент обернувся в бік дівчини, звичайно, не проти.

Вони зі студентом призначили зустріч наступного ранку в університетському парку. Був перший п’янкий день весни. Якщо, сказав доцент без прелюдій, вас цікавить викладання, то я міг би спробувати влаштувати вас на свою кафедру. Тільки спробувати. Ставки я поки що вам не обіцяю. Походите трошки в погодинниках, а там побачимо. Але ви мусите пообіцяти мені, що не будете робити дурниць.

Що ви маєте на увазі, спитав студент.

Я маю на увазі, сказав доцент, ваше ставлення до основ.

Над ними пролетіла бджола. Не комар, і не муха, а справжня бджола. Хоча був тільки початок березня.

Як би я до них не ставився, відповів студент, а рано чи пізно все, що базується на брехні, мусить розпастися.

Ні, сказав собі тоді доцент, це молоко ще не скисло. І з першого вересня чоловік став викладати на факультеті, на якому він щойно вчився.

А зараз, не розуміє доцент, що це все означає? З коньяком. Щирий душевний порив? Народне уявлення про вдячність? Гаразд. Припустимо. Але чому зараз, після стількох років? Невже й його спокусили? Ставкою, скажімо, чи закордонним відрядженням. Що ж, сумно, але це життя. Всі так чи інакше спокушаються. Невже хтось копає під доцента? Ну-ну, хай стараються. Він захищений з усіх боків. Факультет, ректорат — в нього скрізь свої люди. І в органах теж. Хто ж це міг до такого додуматися? Підпустити до нього погодинника з коньяком! Зробити з нього хабарника! Це мусить бути якась дуже дрібна шваль.

Заберіть, наказує чоловікові доцент, воно вам не личить!

Той хапає пляшку й задкує на вихід. Дякую, тату, за пораду. До кінця семестру вони мене, мабуть, не чіпатимуть, а тоді без зайвих слів просто не продовжать контракту. Так, каже він собі, мені і треба. Щоб не коливався туди-сюди, як лайно в ополонці. Це — болісний, але корисний і, головне, дуже вчасний урок. Зате віднині все буде інакше. Він буде щодня, від світанку до сутінок, розписувати сільську церкву. Він стане майстром сучасної ікони. Він охреститься, відпустить бороду, відкине все зайве і очиститься настільки, що стане прозорим інструментом. Дружина його зрозуміє. Дочка ним пишатиметься. Якщо і не одразу, то колись. А зараз він піде до художника, і той його відвезе в село. Сьогодні ж, негайно. В крайньому разі — завтра, бо треба хоч трохи зібратися. Фарби, одяг, альбоми ікон для натхнення. Друг-художник ще в своїй майстерні. От чоловік його й здивує. Він постукає в двері. Той відчинить, побачить пляшку коньяку. Чоловік здійме її, наче гранату. Чи прапор. Художник витріщить очі, бо зараз, як не як, піст. А він не те, що алкоголю, молочного не бере в рот. Але чоловік здійме пляшку, потрясе нею і оголосить: Це мій символ волі! О солодке слово "свобода"!

* * *

Це — мій, трясе чоловік пляшкою перед очима художника, символ волі! О солодке…

Він не докінчує фразу, бо з майстерні йому в ніс шибає кнурячий дух. Чоловік зазирає всередину і бачить, що його друг на маленькій електроплиті смажить яєшню.

Яєшня? На салі?

На шкварках, уточнює художник.

Але ж ти постуєш?!

А ти, я бачу, надумався…

Видно, що чоловікове рішення обурює художника. Зокрема його патологічна наївність. Він хоче отак піти і стати іконописцем. В обхід попів, які усі поголівно є офіцерами гебе. І в їхні обов’язки входить стучати на свою паству. Інакше їм не дозволять заходити в олтар.

Невже, каже чоловік.

Авжеж!

Художник нагадує чоловікові, що ми живемо