Андріївський узвіз - Володимир Діброва
Яка, кричить чоловік, друга?
А як вони перевірять? Допоможіть, скажи, і підтримайте! Я вас не підведу.
А що, як він мене пошле за такий жест?
Не пошле!
А ти хіба знаєш доцента?
Я знаю життя! Ми — не звіри. І в нас так: якщо ти до мене по-людськи, то й я тобі піду назустріч. Ковбаса й чарка, минеться і сварка. А все інше — туман. Який би ти не був мудрець, а насправді, тобі треба не марципанів із фрікасе, а чогось дуже простого. Колись я…
Ну, чоловік так розчахує двері, що мало не збиває батька з ніг, я побіг.
Візьми!
Ні.
Яка ж ти після цього невдячна…
Ти, питає у нього чоловік, ідеш чи тут лишаєшся?
Я, батько перекриває йому вихід, я…
Чуєш, каже йому син, будь ласка…
Ні, це ти будь ласка! Бери! Щоби я міг спокійно померти! Я обіцяв мамі. Вона просила. Вона завжди хвилювалася за тебе. Через те й померла.
Тільки не треба тут…
Візьми! Я тебе востаннє…
Добре!
Чоловік вириває у батька з рук пляшку і кидає в свій портфель. Ніж сперечатися з ним, краще взяти, бо він не відчепиться. А ввечері подзвонити й сказати, що доцента не було на роботі. А тоді спустити все на гальмах. Хоча у батька пам’ять, як у слона. Коли йому було двадцять із чимось років, він був головним технологом заводу. Велета важкої індустрії. Якось за дострокове виконання секретного урядового плану все керівництво одержало найвищі нагороди. А його обминули. Буцімто, за його молодість. Але, скоріше за все, що за гонор і довгий язик. Батько й по тепер після трьох чарок згадує про таку несправедливість. Мені, каже, лячно подумати, як могло б скластися моє життя, якби я тоді одержав орден Леніна!
Чоловік садовить батька на тролейбус, а сам їде на роботу.
Ти ж, кричить батько йому у вікно, не обманеш?
Не обману.
Ти ж йому віддаси?
Віддам! Віддам!
В деканаті він для годиться питає, чи не пішов доцент додому. Йому кажуть, що пішов, але не додому, а на кафедру. Коли чоловік уже за два кроки від сходів проходить повз партком, звідти вистромлюється доцент, у пальті та в ондатровій шапці.
А в обличчя йому вигукує чоловік, о!
Ви, питає його доцент, до мене?
Ні, каже чоловік, я просто так!
Ну то, каже йому доцент, заходьте. Що там у вас?
Замість викласти сутність справи, чоловік нітиться і витягає батьківський коньяк.
Що це таке? не розуміє доцент.
Це — подяка, голосом батька бубонить чоловік. Ознака вдячності. I…
Він ще мить тому знав, яку фразу сюди підпустити, щоб, в разі потреби, звести все на жарт. Але де ж вона? кричить він у розпачі, поваги!
Що ви, доцент нахиляється до нього і переходить на шепіт, голубчику, їй-богу? Заберіть, це вам не личить.
Чоловік це й сам знає, але, замість пояснити доцентові (він би його зрозумів!) всю цю коньячну тему, він ціпеніє та наливається люттю. На себе, на батька і на офіцера органів безпеки. Ціпеніє, шаріється і мовчить.
* * *
Мовчить і доцент. Він пам’ятає чоловіка ще першокурсником. Рожеві щічки, тонкі риси, пушок довкола рота. Очі, як розкрита книжка з малюнками. Колись він до свого светра нашив аплікацію у формі п’ятірні… Доцент у них тоді читав свій курс. Після пари він попросив першокурсника залишитися і сказав йому: я вас прекрасно розумію, але будьте обережні, не варто так підставлятися.
Розмова з коридору перетікла на завалений листям бульвар, а закінчилася через кілька годин під парадним, де жив студент. Доцент пояснював йому, що то не штука — спалити себе. Вам здається, казав він, що варто розкритися перед людьми, і вони вас полюблять. Пояснити їм щось, і вони стануть на ваш бік. Це ілюзія. Простіше усвідомити це й вчасно адаптуватися. I для цього не обов’язково ламати себе. Треба просто любити життя, у всіх його проявах. I насолоджуватися тим, що воно нам дарує. А коли хтось вимагає щось від світу, знайте: він, насправді, хоче, щоб всі грали за його правилами. Ще й у піддавки. Але так не буває.
Вряди-годи доцент торкався студента то плечем, то ліктем. I тоді йому здавалося, що від хлопця пахне молоком. А студент був так захоплений бесідою, що нічого не помічав.
Взимку доцент не раз намагався після занять перестріти студента. Щоб пройтися з ним бодай до метро. Але той завжди був із кимось з одногрупників.