Відображення зла - Крістіна Жиглата, Атен-Фол

 Промінчики полудневого сонця пробивалися крізь щільно задвинуті занавіски на вікні біля вхідних дверей у будинок. Дівчина сиділа на стільчику неподалік від вікна і гладила себе по оголеному стегні як раз в тому місці, куди потрапляла смужка пекучого сонця. Міа намагалася знайти у своїй голові пояснення тому, що трапилося з нею в ночі і тверезо аналізувати події минулої доби. Хто знає скільки часу дівчина могла б ось так зосереджено пропускати час крізь пальці, якби не гучний стукіт по віконній рамі зі сторони подвір'я.

Міа різко підвелася зі стільця, а її серце здавалося ось-ось вистрибне з грудей. Вона стояла насторожено, перелякано і  водночас хижо, спостерігаючи за дверною ручкою, яка несамовито смикалася зі сторони в сторону. Міа зволожила горло, проковтнувши величезний ком, котрий засів глибоко у горлі і вже за мить була готова для прийому гостя. 

Гуркіт пролунав ще гучніше. Цього разу удари чийогось кулака припадали не тільки по вікні, а й по дверях будинку. Дівчині лишалося тільки здогадуватися, хто так несамовито намагається достукатися до її тимчасової оселі, якби гуркотіння не почало супроводжуватися знайомим голосом, від якого  по тілу одразу пробіглися мурахи. 

 - Міа! Кохана! Я знаю, що ти там! Відчини будь ласка двері, я хочу все тобі пояснити! Всі ми робимо помилки і я зробив величезну помилку, переспавши з твоєю кращою подругою. Та вона сама! Чуєш? Я знаю ти мене чуєш! Вона сама змусила мене зробити це. Ну звісно не під дулом пістолета...! Та...! Своєю поведінкою твоя подруга постійно стимулювала мене розставити їй ноги. І.... В неї це вийшло... – кричав Дерек. Схоже було на те, що слова чоловіка і справді лунали від щирого серця. Хоча...! 

  "Як він знайшов мене? Як він дізнався про моє місцезнаходження?" - промайнула думка в Мієній голові зі швидкістю світла, а коліна затремтіли від несподіванки. Дівчина ще не встигла розставити всі крапки в нічній пригоді, як тут з'явився Дерек зі своїми нікому не потрібними вибаченнями. - "Прийшов і... Як він взагалі дізнався...? То може це був він?  Дерек! Дерек?! То це був не сон? Це був він?!" - страх різко переріс в ненависть. 

 - Міа!? Кохана! - продовжував чоловік. 

 - Як ти дізнався, що я тут? - промовила дівчина, крадькома підійшовши до вікна і ледь помітно привідкривши краєчок занавіски для того, щоб подивитися на свого співрозмовника. 

 - Міа! Дівчинко!..- почулася радість в голосі Дерека. 

 - Як. Ти. Дізнався. Що. Я. Тут?! - повторила Міа більш впевнено. 

 - Історія пошуку… Твоя історія пошуку, - промовив Дерек. 

 Міа почувши це не могла повірити, що ось так себе виказала. Декілька місяців тому вони з Дереком створили спільну сторінку в мережі. За великим рахунком це був такий собі спосіб ще більше довіритися один-одному. Тим паче багато молодих пар практикували дану ідею, на яку піддалася сама Міа з Дереком. 

 "Як я могла забути?" - думками докоряла себе дівчина. 

 - На дзвінки ти не відповідаєш! То ж я випадково...! – почав, та не договорив чоловік. 

 - Ага... Випадково! Внюхав чужу піхву випадково! Мою історію перевірив випадково! Вдерся вночі до мого будинку також випадково?!! - прокричала Міа крізь зачинені двері, спостерігаючи за реакцією Дерека. 

 Дівчина уважно дивилася на обличчя свого колишнього і намагалася побачити на ньому хоча б якусь підказку, яка допоможе їй розгадати таємницю минулої ночі. Та нічого окрім змучених очей, щетини та невдоволених зморщок на лобі чоловіка,  дівчина не помічала. 

 - Міа! Люба! Ти ж знаєш, що ці двері мене не втримають? - через декілька секунд Дерек знову розпочав переконувати дівчину. – Ти ж знаєш, як я тебе кохаю...

 - Дереку! Де ти був сьогодні в ночі? Тільки правду, добре!? Я й так все сама знаю! - сказала Міа, продовжуючи визирати крізь пророблену щілину у вікні. І тут дівчина виразно помітила те, як обличчя чоловіка змінилося. Очі Дерека забігали в різні боки, а його щоки помітно почервоніли. 

 - То що!? Я чекаю твого підтвердження! - грізно промовила дівчина. 

  - То ось як..! Від неї ти підняла слухавку, - голос Дерека змінився з люблячого коханого в грізну особу чоловічого роду. - Ну трахнув я її ще один раз... Разочок! І що? - прокричав він несамовито. - Ти сама винна! Постійно на роботі, постійно в тебе якісь проблеми, - продовжував кричати чоловік та Міа вже його не чула. 

 Десь глибоко-глибоко в душі, мабуть як і кожна жінка, Міа готова була пробачити зраду Дерека, спираючись на похітливу подругу. Та після того, що вона зараз чує... Серце дівчини розтоптане остаточно...

 Сльози, сльози, сльози….

 Міа впала на коліна біля вікна і голосно заплакала. Падаючи дівчина вхопилася рукою за занавіску і та обірвалася. Дівчина в такий спосіб оголила себе перед небажаним гостем. Дерек припавши обома руками й обличчям до вікна ще більш несамовитіше кричав, а відлуння чоловічої люті пронеслося між високими деревами. 

 - Відчини двері! Відчини кляті двері! - горлопанив Дерек, а з його рота вилітали краплини слини, які заляпували віконне скло. 

 - Ти наволоч… Яка ж ти наволоч, - говорила Міа собі під носа, неначе з останніх сил.