Відображення зла - Крістіна Жиглата, Атен-Фол
Міа нервово посміхнулась, ледве стримуючи свій страх перед таким великим звіром.
- Якщо хочеш, можу подивитись у чому причина? - раптом пропонує чоловік, кивнувши на дім. – Мені часто приходиться стикатись з такою ж проблемою і в себе вдома, тому я здогаду що могло трапитись…
- Якщо чесно, я нічого не розумію в електриці… Тим паче в таких старих будинках… Та я навіть не знаю куди тут дивитись, - додала вона зніяковіло посміхнувшись та безпорадно подивившись на дім позаду. – Тому буду дуже вдячна, якщо допоможеш… Мені не дуже хочеться бути до ранку без світла… - погодилась дівчина, прямуючи до будинку.
Еш послідкував за нею, наказавши своєму псові сидіти на місці і чекати його.
Міа проводить Еша в передпокої, а далі він вже сам, звертає до кухні, та знаходить підвальні двері… Складалось таке враження, ніби він вже тут бував і все знає, тому що поводився чоловік надто впевнено. Але Міа не надала цьому уваги, тому що розуміла що в такій місцевості всі будинки подібні один до одного, тому Еш міг тут так легко орієнтуватися.
Чоловік спускається в підвал, увімкнувши ліхтарик, який дістав із свої кишені, а вже через пару хвилин, світло в будинку знову з’явилось.
- Як я і думав… Невеличке перенавантаження, - сказав чоловік, з’являючись у отворі дверей.
Міа посміхнулась, адже навіть і не сподівалась що цей чоловік дійсно допоможе їй. А тепер завдяки йому, дівчині не доведеться провести ніч в будинку, який вона навіть ще не встигла вивчити.
- Дякую тобі! А я вже готувалась до ночі в повній темряві…
- Звертайся, якщо ще будуть якісь проблеми, - лише сказав чоловік, посміхнувшись їй. – Ну… Я піду…
- Зачекай! – зупинила його дівчина. – Може на знак подяки, пригостити тебе чашкою чаю? – запропонувала, зніяковіло посміхнувшись.
- Не відмовлюсь, - погодився чоловік і вони пройшли на кухню.
