Відображення зла - Крістіна Жиглата, Атен-Фол

Якийсь час Міа стояла на ганку і дивилася в ліс, але більше ні пса, ні Дерека вона не побачила.

Звичайно, вона не переживала за свого колишнього... І навіть була рада, що їй допомогли позбутися нав'язливого хлопця, але... Все одно було якось хвилююче.

«Там де пес має бути і його господар. Невже Еш бачив і чув те, що відбувалося біля дому?»

Від цих думок ставало ніяково... Адже найменше дівчині хотілося, щоб хоч хтось дізнався про те, що сталося і чому вона приїхала в цю глухомань.

Нема чим пишатися!

Боляче згадувати і соромно... Соромно за те, що з нею так обійшлися. Що вона дозволила себе розтоптати!

Виявляється Дерек знову був зі своєю коханкою і не вважає це чимось жахливим.

- Лицемір і байдужа тварина, - кинула зло Міа. – Як ще в тебе совісті вистачило, приїхати до мене та вимолювати прощення? Після того, що було…

Дівчина злилася, але одночасно її душили сльози… Їй було боляче від того, що вона дізналась… Додавало душевних мук і те, що сталося вночі.

Міа так і не змогла зрозуміти, що це було: сон чи реальність... Тому що її долали суперечливі почуття.

Всі ці сліди на тілі, уривки спогадів і відчуття… Здавалося, все, що відбувалося, було реальністю. Тільки ось, якщо міркувати адекватно і зважувати інші факти, то все говорило про те, що стрес після пережитого позначився на Мії більше, ніж вона думала.

«Чи могла я уві сні, нашкодити собі сама?

Можливо я впала… Снився кошмар чи… У мене почали проявлятися ознаки лунатизму?»

Все це турбувало і хвилювало, але Міа не могла розібратися в цьому зараз. Після появи Дерека її почуття знову збунтувалися, і дівчина не могла нормально думати і розмірковувати.

Можливо, після повернення до міста їй доведеться шукати не тільки нове житло, а й звернутися до хорошого психолога, бо було очевидно, що вона сама з усім не справлялася.

Дійшовши такого висновку, Міа повертається до будинку, закриваючи двері на замок. Далі вона приймає гарячий душ і одягається. Потім готує сніданок та їсть.

На все це, у дівчини йде приблизно півтори години. За цей час Мії абияк вдається відновити свій внутрішній стан і заспокоїться.

Після перероблених всіх ранкових процедур дівчина вирішує зайнятися фіранкою, яку обірвала під час розмови з Дереком… Але варто було їй підійти до вікна, як вона побачила біля свого будинку собаку Еша. Він лежав на порозі і важко дихав.

Спочатку дівчина думала проігнорувати його появу... Але через деякий час, коли пес так і не пішов, вона вирішила вийти до нього, подумавши про те, що, можливо, він втік від свого господаря і зараз Еш шукає його... Переживає.

Обережно прочинивши двері, дівчина визирнула назовні. Собака повернув до неї свою морду, і трохи схиливши голову, тихо заскулив. У цьому жесті дівчина побачила його  покору щодо неї, і це додало їй більше сміливості.

- Рів? - невпевнено сказала Міа, ширше відчинивши двері і присівши навпочіпки біля пса. – Мій рятівник… Сподіваюся ти його добре заганяв, – усміхнулася дівчина, погладивши собаку по вологій шерсті. – І що ти тут робиш? Де твій господар? - спитала вона як би між іншим, але пес, ніби зрозумів її. Підскочивши на лапи, Рів кілька разів голосно загавкав, а потім побіг у бік лісу.

Міа піднялася на ноги, але так і не зрушила з місця, оторопіло спостерігаючи за реакцією пса. Відбігши трохи вбік, Рів зупинився і знову голосно загавкав.

- Ти хочеш, щоб я пішла за тобою? - спитала дівчина здивовано, і знову послідкував гавкіт, після чого Рів засеменив до лісу.

Міа прикрила двері і попрямувала слідом за псом.

«А що, коли Ешу стало погано… Чи з ним щось трапилося?» - Подумала дівчина, адже розуміла що Рів, знаходитися біля її порога неспроста... Та і кликав він її за собою, явно намагаючись кудись привести.

Обхопивши себе руками, Міа невпевнено попрямувала за псом у ліс. Рів спокійно вів її за собою. Постійно принюхуючись і бігаючи навколо дівчини.

- І куди ти мене ведеш? - запитала Міа, продовжуючи рухатися вперед.

Через деякий час вони підійшли до невеликої вирубаної ділянки лісу, в центрі якої знаходилася величезна купа соснових колод.

- І що це означає, - з докором запитала Міа у пса, а потім помітила, як він стрепенувся і різко побіг убік. Дівчина повернула голову, щоб  простежити за Рівом і побачила, як він підбіг до свого господаря.

- Ну, і де ти був? - запитав з докором Еш, ще не звертаючи уваги на присутність Мії.

Дівчина продовжувала стояти осторонь і в деякому шоці дивитися на чоловіка.

Він був до пояса оголеним, в одних штанях. Його масивне тіло бугрилося величезними м'язами. Шкіра була вологою від поту і блищала в відблисках сонця, надаючи йому ще більш привабливого  вигляду.

Еш схилився і підібрав з підлоги пляшку води, потім відкрив її і почав жадібно пити. Дівчина задивилася, на мить, втративши мову.

Потім до неї повільно дійшло, в якому положенні вона опинилася, тому вирішила швидко піти. Але варто було їй зробити крок назад, як зрадлива гілка хруснула під її ногою, і це привернуло увагу чоловіка.