Відображення зла - Крістіна Жиглата, Атен-Фол

 - Не поспішай так, - кинув Еш вслід розгубленій дівчині, яка поспішила піти в напрямку свого будинку. - Ти йдеш не в той бік! - додав хлопець, вкотре відпивши воду з пластикової пляшки. 

 Дівчина покрутивши головою швиденько змінила свій напрямок, взявши трішечки правіше. 

 - Просто… Мене привів сюди твій пес і я не зовсім запам'ятала стежину, по якій ми з ним сюди прийшли. До того ж тут вона не одна, а декілька, - промовила дівчина  розгублено. 

 - І зараз не вірно! - почувся голос чоловіка за спиною в дівчини. По його інтонації було чутно те, що дану фразу хлопець проговорив крізь посмішку. 

 Дівчина обхопивши себе руками різко обернулася в бік спітнілого Еша. 

 - Тоді... Можливо покажеш мені дорогу додому, бо я так і буду смикатися в сумнівах? - сказала дівчина, а на її устах також пробивалася легенька усмішка. 

 Чоловік заніс сокиру над головою і що є сили спрямував свій удар в лежачу поруч колоду. Відлуння після зіткнення залізного леза з деревиною рознеслося між товстих сосен і тим самим сполохнуло сидячих на їхніх верхівках птахів. 

 - Ну... Якщо ти просиш...! Я не можу відмовити! До того ж бачу, що ти й справді налякана, - підійшовши в притул до дівчини промовив Еш. - В тебе все добре? І чому Рів вшивається біля твого помешкання? - проговорив чоловік, витираючи при цьому своє тіло від поту старою ганчіркою, яку підібрав з землі. Від таких маніпуляцій його м'язи ще більше напружувалися, так і приковуючи до себе погляд молодої дівчини. 

 - Міа… Все гаразд? - повторив своє запитання Еш, одягаючи футболку на мускулистий торс. 

 - Так-так! Звісно, - відповіла дівчина, перебуваючи в не зовсім зручному для себе становищі.  

 "Нарешті він одягнувся" - мимоволі подумала дівчина, а її погляд перемістився на правий лікоть хлопця. 

 - В тебе там... кров! - вимовила дівчина прищуривши свої зелені очі, в намаганні краще роздивитися рану. Еш знову підняв рушника кинутого на землю і почав терти ліктя. 

- Давай я допоможу! - промовила дівчина схвильовано. 

 - Та нічого страшного! Просто подряпина. Бачиш? - вивертаючи праву руку Еш показав Мії місце поранення. - Ще й не таке може трапитися, коли працюєш з цими велетнями, - додав, і його погляд спрямувався в бік поруч стоячої сосни, а стара ганчірка знову впала на підлогу.  - Хочеш, я можу провести тобі невелику екскурсію й показати  красу цих місць? Ну… і щоб ти хоч трохи орієнтувалась навкруги  і більше не губилась? Звісно, якщо ти маєш на це час, - доволі відверто запитав чоловік. - Тільки я маю перевдягнутися та прийняти душ, - додав той, потираючи при цьому місце поранення. 

 - Я згодна, - відповіла дівчина. В сподіванні, що це відволіче її від надокучливих думок про Дерека. 

 Еш та Міа швидко подолали відстань прокладену між товстих сосен, на зміну яким прийшли густі кущі терену. Пробравшись між якими вони дісталися великого будинку, в якому й мешкав чоловік зі своєю старенькою бабусею.

 Сама будівля була дуже схожою на ту, яку винаймала дівчина. І це пояснювало той факт, чому Еш так легко та без зайвих запитань пересувався по її будинку минулого вечора. Та й саме подвір'я нічим не відрізнялося від подвір'я, на якому проживала Міа. Хіба тільки...! Парканом навколо усієї території помешкання, яким слугували колючі кущі терену.

Здавалося те, що хтось навмисне колись насадив навколо свого подвір'я "колючого охоронця", а з роками той розрісся і все ближче й ближче ставав до будинку.

 З іншого боку будівлі виднівся старий, покинутий ангар. Споруда була схожою на ту, в якій сільські фермери зберігають свої посіви. Та дивлячись на те, що в ці місця вже давно не заїздила важка техніка можна було зробити висновок, що ангар стоїть без діла багато років.