Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

Серце ніяк не може повернутися до колишнього ритму. Ноги підкошуються. Що зараз сталося? Він ніби викачав із мене всі сили. Забрав кисень. Я досі відчуваю його смак на язиці. Дикий. Божевільний. Він крутить голову.

Може, він хворий, і його хвороба передалась мені?

Тому, що я не знаю, як пояснити те, що на мить мені здалося, що я не хочу, щоб Аріс зупинявся.

Він мене лякає. Лякає своєю неоднозначністю. Мені здавалося, я вмію розбиратися в людях, але судячи з того, що вже двоє не ті, ким я їх уявляла, я зовсім ні не вмію розбиратися: хто є хто.

Хлопець пішов, залишивши двері відчиненими. За стіною почувся якийсь гуркіт. Лайка. Впав стілець. Щось злетіло зі столу. Мене накрила нова хвиля відчаю. Я вчепилася в край стільниці, злякано дивлячись на двері.

Тиша. Хвилин п'ять, не більше. Потім повільні кроки. Він наближається.

Двері хитнулися і відчинилися, впускаючи в кімнату похмуру тінь.

— Іди!

Аріс зупинився у дверному отворі. Начебто дотримуючись невидимої дистанції, він простягає мені джинсову куртку та сумку. На витягнутій руці тримає мої речі.

— Внизу на тебе чекає таксі. Я вже оплатив.

Він виглядає ще більш похмурим. Темне волосся скуйовджене, в очах горить небезпечний вогонь.

Якби люди ділилися на день і ніч, то Аріс був би безумовно ніччю. Красива непроглядна ніч, яка в темряві ховає монстрів.

Він як глибока безодня, у ній заховані всі емоції. Це притягує та відлякує одночасно. Щось мені підказує, що я не хочу дізнатися, наскільки він безмежний.

Його зовнішність – обман. Під маскою доброзичливця ховається справжній псих, чий настрій змінюється щомиті. У цьому я переконалася.

Якщо це перевірка, то я провалила її з тріском. Тому, що я наближаюся до нього, щоб забрати свої речі та забратися геть.

Що це? Тимчасове помутніння чи прозріння? Він зрозумів, що не можна проти волі утримувати людину? Чи закінчилася дія якихось таблеток? Але я не наважуюсь про це запитати. Я сліпо вірю в те, що він зараз мене відпустить і наївно наближаюся до найнебезпечнішої людини у світі.

Зовнішність оманлива. Я це вже зрозуміла. Урок я чудово засвоїла. Я більше не потраплю у цей капкан. Якщо він ще, хоч раз, наблизиться до мене — я заявлю на нього в міліцію.

***

Я кілька годин відмокаю у ванній, сподіваючись, що мильна вода відмиє чужі дотики та стійкий запах. А потім, з особливим задоволенням спостерігаю, як «брудна» вода стікає у водостік, несучи з собою минулу добу.

Моя маленька однокімнатна квартира здавалася мені справжньою фортецею. Я відчувала себе тут у безпеці, але до ранку заснути так і не вдалося.

Посеред ночі на мене взяли у полон емоції. Знявши телефон із зарядки, і увімкнувши його, я виявила дюжину дзвінків від «Коханого».

Швидко перейменувала контакт на «Недоумок» та закинула номер у чорний список. Не думаю, що ця історія так легко скінчиться. Цей мудак обов'язково знайде можливість зустрітися зі мною, тому вирішую вилити всі сльози та образи зараз, щоб при зустрічі послати його до біса та, із гордо піднятою головою, піти геть.

Ранок видався важким. Кава не допомогла. Не допоміг холодний душ. Але в одному я була впевнена: відсьогодні моє життя почнеться з чистого аркуша.

Я почну бігати вранці. Піду в салон і зафарбую відрослий блонд. Повернусь у натуральний колір.
Андрію подобалися білявки, і через дурість я стала однією з них. Дурне дівчисько.

Відтепер жоден придурок не підійде до мене на гарматний постріл!

З таким бойовим настроєм я збираюся на роботу. Одягнувши джинсові шорти та білу футболку, зібравши сумку необхідних дрібниць, я вийшла на вулицю.

.
До кафе де працюю, вирішила дійти довгим шляхом. Опинитися на тій вулиці, де мене викрали, не було жодного бажання. А раптом цей хворий знову на мене там чекає?

Ідея піти іншою дорогою теж виявилася провальною. Пройшовши кілька кварталів, я побачила машину колишнього.

— Котику! — чую знайомий голос, ідучи тротуаром. — Кицька, що відбувається? Чому я до тебе не можу додзвонитися?

Машина зупиняється й Андрій вискакує з неї. Біжить за мною, наздоганяючи.

Мені не хотілося, щоб ця розмова так швидко сталася. Не всі рани зализані. Але з іншого боку: чого зволікати?

— Тому, що я додала твій номер у чорний список! — зупиняюсь і різко розвертаюсь до нього.

Грудну клітку пронизує гостра стріла. Це виявилося набагато болючішим, ніж уявлялося. Його обличчя, як і раніше, здається таким рідним.

— Андрію, я знаю все! — витягаю руку вперед, зупиняючи його. Даючи зрозуміти, щоб не наближався. — Будь ласка, йди до своєї екзотичної красуні, і нехай вона тобі й далі чудово смокче. А до мене дорогу забудь!

Пишаюся собою. Голос жодного разу не здригнувся.

Залишаю колишнього стояти з щелепою, що відвисла, і мало не біжу. Геть. Швидше. Потрібно відійти якнайдалі, поки він перетравлює інформацію.

Тільки опинившись на робочому місці, я дозволяю собі перепочити. Ще нічого не скінчено. Це схоже на початок кінця.

Час за роботою минає дуже швидко. Нескінченні замовлення та постійна зміна осіб, трохи відволікає.

У «Бочці» я працюю близько дев'яти місяців. Стільки ж тривали наші стосунки з Андрієм.

Рік тому я приїхала до цього міста вступати до університету. Не поступила, але батькам сказала протилежне. Мені сподобалося тутешнє гамірне життя, і захотілося залишитися тут назавжди.

Відклавши вступ до наступного року, я вирішила, що мені потрібна підробка. Влаштувалася в перше кафе, що трапилося, і зависла тут практично на рік. Але бажання вчитися нікуди не поділося. У новому навчальному році я обов'язково зроблю це, і не доведеться брехати батькам.

Зміна добігала кінця. Втома повільно починає давати о собі знати. Безсонна ніч… і не одна. Емоційна гойдалка... Я почуваюся запрограмованим роботом: головне посміхатися.