Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

— Де вона?

Чую розгніваний голос Аріса і волію залишатися на місці. Не рухатися, не ворушитися, не дихати. І нехай нас розділяє не найміцніша перешкода у вигляді міжкімнатних дверей, але принаймні це краще, ніж нічого.

Влад привіз мене до себе додому. Напоїв чаєм та наказав сидіти, чекати на Аріса. Весь цей час я спостерігала за тим, як хлопець дбайливо ставився до своєї вагітної дружини, не перестаючи дивуватися, як він змінюється щоразу, коли блакитні очі Аліси дивляться на нього. За мить він перетворюється на найніжнішого та покірливішого звіра… але все-таки звіра. Тому, що будь-якої хвилини готовий накинутися на того хто йому не сподобається та розірватися його на дрібні шматочки. Його видають очі.

Цікаво, яким буде Аріс? Яким батьком? Адже ми дуже мало часу знаємо один одного і, здається, я дізналася не всі його секрети та риси характеру.

От зараз, наприклад, мені доведеться дізнатися: яким є його абсолютний гнів?

Стисну в кулаку дві таблетки, ховаю їх у задню кишеню. Арісу не потрібно знати про мої наміри щодо можливої ​​вагітності.

— Вона в туалеті, — звучить голос Аліси. Чується якась метушня. — Ти голодний? Ми якраз збираємось вечеряти.

— Ні, я не голодний! — різко відповідає Аріс.

— Тобі треба охолонути! Ти ж розумієш, що вона з тобою нікуди не піде, коли ти в такому настрої? — перебиває його Влад. — Зараз поїмо, заспокоїмося та забирайтеся геть, якщо вам дуже цього хочеться. Ти думаєш мені потрібні твої клопоти? Ще чого?

— Ти не змінюєшся? — бурчить Аріс.

— А сенс? — у його відповіді чується повне задоволення.

Цікаво, чи вдасться мені непомітною вислизнути, коли вони вечерятимуть? Цього дізнатися не вдається, бо з того боку починає хтось стукати.

Перелякано підстрибую на місці та відступаю.

— Виходь! — лунає голос Влада.

— Не вийду! — відповідаю на автоматі.

— Ці двері відчиняються з двох сторін, ти в курсі?Давай, не треба погіршувати своє становище. Виходь по-доброму.

Двері з іншого боку клацають та відчиняються, але ніхто так і не входить у ванну.

Дивлюся на себе в дзеркало і, невдоволено підібгавши губи, морщачись від неприємного печіння, виходжу. Хочу прикритися. Через деякий час губи розпухли, і ще ніс не дихає.

— Софа?

Як тільки Аріс бачить мене, миттю з'являється навпроти. Легенько торкаючись, тягне за підборіддя вгору, роздивляючись мене. Заправляє волосся за вуха, відкриваючи понівечене обличчя.

— Що сталося? — цідить крізь зуби.

— Їду, значить, я додому, — раптово починає Влад, поки Аріс уважно розглядає мене. — Дивлюся, дівки б'ються. Вибач крихітко, — звертається до Аліси, — але не кожного дня таке побачиш. Вирішив подивитися. І тут мені блондинка знайомою здалася... і друга — Карина. Її одразу впізнав.

— Карина? — здивовано перепитує Аріс, запускаючи пальці у темне волосся.

Користуюсь його замішанням та вислизаю від хлопця. Іду до столу. Займаю найдальший стілець.

— Ага, — впевнено відповідає Влад. — Цю суку важко забути. Біля аптеки їх виловив.

— Біля якої аптеки? — здається, Аріс за мить все зрозумів і метнув у мене блискавку, від якої шкіра вкрилася гострими мурашками. — Якого біса ти робила біля аптеки, коли я сказав, що відвезу тебе?

***
Шматок у горло не лізе. Я просто колупаю вилкою їжу та з побоюванням поглядаю на Аріса. Наче в його жестах, міміці, рухах я зможу щось дізнатися.

Зрозуміти, що на нас чекає, коли ми опинимося по той бік вхідних дверей. Він мене відразу придушить чи трохи мучитиме?

За столом усі мовчать. Це починає давити. Складається таке відчуття, що всі довкола щось приховують від мене. Я відчуваю собі повною дурепою.

Може бути, варто швидше доїсти та покинути цю квартиру?

Залишившись з Арісом наодинці, ми поговоримо й він відвезе мене до батьків?

Головне переховати пігулки. Мені абияк вдалося переконати його, що в аптеку я потрапила через те, що мені захотілося пити. Аптека просто опинилась по дорозі.

— Ти можеш позбутися Карини? — через тривале мовчання розбавлене стуканням столових приладів, вимовляє Аріс.

Якщо до цього мені не особливо хотілося їсти, то зараз від його питання взагалі почало нудити.

Питання точно призначалося не мені й точно не вагітній Алісі, а Владу. Хлопець не поспішає відповідати на нього, лише задумливо починає крутити в пальцях вилку.

Позбутися... від усвідомлення цього слова стає ніяково. Як це позбутися? Як викинути в урну розбиту чашку чи прострочену їжу? Чи як? Я звичайно не проти, щоб вона зникла з наших життів, але щоб прямо позбутися ... це перебір.

— Я можу прикрити її в божевільні! — нарешті спокійно відповідає Влад.

— Не вийде, проходили! — відмахує від нього брюнет.

— Ні, Аріс. Ти мене не зрозумів, — його очі спалахують небезпекою і стає по-справжньому страшно. — Я закрию її в реальній божевільні, з якої не вибратися.

— Продовжуй, — Аріс концентрує всю свою увагу на хлопці, коли я намагаюся вдатися в те, що відбувається. Зрозуміти жартують вони чи ні.

Може це якась витончена гра? Може, вони мене налякати хочуть? То це у них виходить! Мені достатньо однієї присутності Влада й вже стає страшно, а тут вони за вечерею, вирішили ненароком обговорити чуже життя ... і як її позбавити його чи ускладнити?

Коли я помічаю стурбоване обличчя Аліси, одразу стає не до жартів.

— Влад, обійдімось без цього! — дівчина накриває його руку своєю долонею.

Марно. Там глуха непробивна стіна. Здається, хлопець уже все вирішив, і зараз просто озвучить вердикт.

— Що відбувається? — тут я вже не витримую й намагаюся пропалити дірку в Арісі.

— Нічого! — коротко каже Влад та повертається до своєї дружини: — Крихітко, відведи звідси Соню. Розкажи їй які пігулки потрібно пити у першому триместрі, щоб дитина повноцінно розвивалася.

— Про що зараз казав Влад? — мало не кричу я, опинившись із брюнеткою наодинці.

Аліса безшумно зачиняє двері. Не зважаючи на сплеск моїх емоцій. Сідає на край ліжка.