Невинність в розплату - Кіра Шарм
Розділ 1.
- Боже, Мері! Ти витріщалася на Багірова так, що рота не могла закрити!
Алекса жбурляє в мене подушкою.
Так. Їй уже двадцять, а мені вісімнадцять, а ми досі ділимо одну кімнату на двох.
Ні. У нас достатньо місця. Цілий будинок. Але ми, нехай такі й до жаху, просто разюче різні, завжди були настільки нерозлучні, що нізащо не могли б уявити, як це жити не разом.
Не базікати перед сном, розвалившись на своїх ліжках поряд. Не ділитися секретами і не сваритися через те, що хтось занадто довго сидить у ванній.
Алекса повна моя протилежність.
Сильна. Яскрава. Рудоволоса фурія, що вічно мчить кудись.
Їй усе цікаво. До всього є діло. Їй треба завжди побувати скрізь.
І на перегонах. І на найкрутіших вечірках. І на стрип-танцях, яких обов'язково треба навчитися. І на студентській вечірці в гуртожитку до ранку.
Ніщо не може пройти повз Алексу. Життя надто коротке, і треба брати його все, - такий її девіз.
Звісно, батьки впевнені, що їхня старша донька просто ангел. Бо я постійно її прикриваю.
Ну, а вічні кола під очима в неї, звісно ж, від того, що завзято вчиться ночами.
- Ти перепрацьовуєшся, люба, - мільйони разів говорила мама вранці, погладжуючи Алексу по руці.
- Твоє це все навчання... Економіка... Це все тобі не знадобиться. Роль жінки вийти заміж і стати господинею великого будинку. Опорою чоловіка. Його тилом. Тобі вже точно не доведеться своєю економікою заробляти на життя. Брала б приклад із Марі. Вона вже цілком здатна стати господинею. Керувати будинком і слугами. Тиха, спокійна. Розмірена. Ніжна. Тільки ти з усім носишся. Ніяк заспокоїтися не можеш. Чоловікові потрібна ніжна дружина, а не ураган. Алекса!
- Марі теж вчить мови в універі, - знизує плечима, ледь не давлячись сніданком. Звісно. Їй же знову терміново треба кудись летіти.
- Так. Освіта зовсім не гріх. Це навіть потрібно й почесно. Жінка не повинна бути дрімучою. Розумною й освіченою, хіба я сперечаюся? Але не треба вже занадто старатися, Алекс. Краще б більше часу займалася собою. Іншою освітою. Більш м'якою. Не забувай. Незабаром ти станеш дружиною і господинею однієї з найвпливовіших людей Європи. Ти повинна вміти подавати себе. А не носитися, як молода завзята козочка.
- Ну мааааам!
Алекса, як завжди, фиркає, а очі горять передчуттям нових пригод.
Ну так. Їй сьогодні вночі ще тікати з дому на перегони.
І підтягувати хвости по залікам, які вона завалила.
- Це ж так нудно! Великий будинок! Потім діти! Довгі розмови з усіма цими потрібними людьми! Мені майже двадцять! І скоро мене закриють у справжнісіньку в'язницю! Дай мені ще свободи! Надихатися життям перед похмурим склепом!
Мати тільки зітхає, а Алекса вже зривається з місця.
На ходу чмокає її у волосся і відлітає, допиваючи каву.
І я зітхаю.
Я хотіла б так само.
Ось так уміти сперечатися і нікого не слухати.
Бути такою шикарною. Веселою. Зухвалою, як вона.
За нею і хлопці тому табунами бігають. І друзів у Алекси весь університет. Вона скрізь. Найяскравіша. Найвеселіша.
Не те, що я.
Я так не вмію.
Сиджу над книжками. Над перекладами, які Алексі здалися б нудними. Але мені подобається. Слухаю класичну музику і зовсім по-іншому одягаюся.
І в житті б не наважилася, як вона, збігати з дому ночами.
Мені іноді навіть завидно.
Хоча... Ми просто різні.
Я навряд чи змогла б отримувати кайф від усього того, чим займається Алекса.
Одна тільки її вчорашня витівка чого варта!
Коли напилася в супер-новому барі й вилізла на стійку танцювати! Я б з глузду з'їхала!
- Ти дивилася на нього, як на привида!
Сміється, поки я відкидаю подушку назад.
- Прям на соляний стовп перетворилася. Завмерла. Рота не могла розкрити. Двох слів сказати. Чи закохалася? Маріїііііі! У мого нареченого!
Навіть не сперечаюся.
Багіров мене просто оглушив.
Неймовірною енергетикою. Божевільною. Скаженою. Такою, яка при єдиному погляді просто збиває з ніг.
Але він... Він звір. Справжній. Велетень, який, здається, здатен убивати одним важким поглядом.
Не розумію, як Алекса цього не помітила.
Та перед ним усі завмирали!
Навіть батько. Він і сам насилу видавлював із себе слова.
