Щоденник Ніни - Рін Фольк

Ніні вдалося звільнити одну руку, але Михайло придавив її до опори плечем. Стелаж захитався, але чоловік, здавалося, цього не помічав. Ніна кричала та лупцювала ґвалтівника, а Михайло лише посміювався, намагаючись задерти її спідницю.

— Ніхто не почує. Навіщо надриваєшся? Задоволення отримуй!

— Задоволення?!

Ніна плакала голосно та надривно. Якимось незбагненним чином вона зуміла подряпати Михайлу обличчя, і той завив, але з рук Ніну не випустив. Вдарив по щоці, а потім почав рвати на ній одяг, намагаючись дістатися бажаного.

— Погань така. Я ж по-доброму хотів. Квіти носив.

— Іди звідси, негіднику! Забирайся! Допоможіть хто-небудь!

На них почали падати книги, і Ніна не відразу зрозуміла, що ґвалтівник раптом дав їй спокій. Крізь переплетені руки, якими дівчина прикривалася від книжок, що летіли на голову, вона з подивом помітила вже дві чоловічі постаті. Граніт мотлошив Михайла. Той не встигав підвестися, як знову опинявся на підлозі.

Стелажі не витримували та теж падали. Поле битви поступово розширювалося. Незабаром стало здаватися, що обличчя Михайла вкрите полуничною маскою.

«Хотів солоденького? Отримуй!»

Але потім Ніна злякалася, що Граніт серйозно покалічить портьє. Михайло навіть скрикувати перестав.

Переступаючи через численні перепони та намагаючись якось прикрити голі груди, Ніна дісталася чоловіків.

— Максиме, годі! Припини!

— Відійди, заважаєш! — гаркнув Граніт і вкотре відправив Михайла на підлогу.

— Ти ж його вб'єш. Він не вартий такого клопоту, — не відставала Ніна. Намагалася говорити якомога спокійніше, щоб не роздратувати Максима ще більше.

— Це мені вирішувати, — не вгамовувався Граніт.

Ніна використала затримку, щоб схопити Максима на лікоть.

— Звичайно, що тобі. Хто ж сперечається? Але я не хочу, щоб ти постраждав через мене. Подумай про себе, свою кар'єру, бізнес. Хтось же має всім цим керувати.

Граніт повернув голову і поглянув на Ніну.

— А ти через мене не постраждала? Якби я не привів тебе до того готелю…

Максим штовхнув Михайла ногою, і той заскавучав. Заковзав на спині якомога далі від грізної чоловічої постаті.

— Я сама у всьому винна, — схлипнула Ніна, і Граніт негайно відвернувся від портьє. Зняв піджак, накинув на дівчину. Притиснув її до себе.

— Не звинувачуй себе. Чуєш? Ти не просила про... те, що він накоїв.

— Але я написала бісів Щоденник!

— Він не мав права його читати. Згодна? Скільки можна сперечатися?

— Більше не буду.

І тут вони почули, як задзвеніли дзвіночки. Поки вони займалися собою, Михайлові вдалося дістатися виходу.

— І що тепер буде? — злякано поцікавилася Ніна. — Максиме, він може в поліцію настукати, що ти його побив!

— Може, — погодився Граніт, помовчав кілька секунд, а потім повідомив: — А ми її зараз викличемо. Напишеш заяву. Про напад.

— Я? Але вони почнуть розпитувати. Що я скажу? Вони можуть вирішити, що я сама напросилася, — забубоніла, затинаючись, Ніна.

— А я скажу, що бачив, як все відбувалося. І заступився. По ситуації все помітно.

— А він скаже, що ми з тобою… коханці. Михайло ж читав Щоденник.

— Треба подивитись його рекомендації. Який ворог мені його надіслав?

— Максиме, ти чув, що я сказала?

Чоловік підхопив Ніну на руки та поніс до прилавка.

— Якщо ти не напишеш, він може так само зробити з кимось ще. І можливо іншій жертві на допомогу ніхто не прийде.

— Страшно, — чесно зізналася Ніна. — І соромно.

Грант посадив Ніну на стілець, зняв піджак і почав оглядати її тіло, звільняючи від шматків одягу.

— Саме тому багато ґвалтівників досі не покарані.

— Напевно, — погодилася Ніна й скрикнула, коли Граніт торкнувся однієї з ран. Чоловік вилаявся.

— А заради мене напишеш? Я мушу якось виправдати його звільнення. Аптечка тут хоч якась є?

— У шухляді під прилавком поглянь. Там, здається, щось валялося. Заради тебе напишу.

Максим підійняв її обличчя, зазирнув у вічі.

— Може, лікаря покличемо? У нього штани на замку, але...

— Туди він не дістався. Ти вчасно прийшов, — сказала тихо і погладила Граніта по щоці.

Він поцілував її долоню і помітив:

— А міг мимо пройти.

— Це як?

— Хотів тебе побачити. Поговорити знову. Дивлюся, а переді мною в магазин заскакує цей хлюст і повертає табличку на «Зачинено». Чесно, хотів плюнути та піти. Назавжди. Але потім думаю, якого біса хтось буде мою жінку...

Ніна закрила чоловічий рот рукою.