Щоденник Ніни - Рін Фольк

Про Максима дівчина намагалася не думати. Обривала безперспективні думки чим завгодно — навіть першою-ліпшою піснею вголос. Сам Граніт більше у крамниці не з'являвся.

До понеділка Ніні вдавалося уникати Михайла. Хоча в неділю, випадково визирнувши у вікно, дівчина помітила чоловіка, дуже схожого на портьє, з другого боку вулиці, і це її стривожило.

Навіщо він тиняється навколо її будинку? Адже не підліток. Слідкує? Навіщо?

Ніна вже зрозуміла, що не хоче мати нічого спільного з цим чоловіком, і твердо вирішила повідомити про це під час першої ж зустрічі. А якщо вона не відбудеться, тим краще.

Проте Михайло прийшов у вівторок. З'явився в крамниці у її зміну, дочекався, поки покупці розійдуться, і підійшов до Ніни практично впритул. Їх розділяв лише прилавок.

Не вітаючись, запитав:

— Я чимось вас образив?

Сірі очі дивилися на дівчину так сумно, що вона відчула себе мало не садисткою. Та й сам Михайло в ці миті скидався на великого нещасного пса, котрого вигнали з улюбленої будки та позбавили кістки.

«Ніно, як не соромно! Він — людина, не пес».

— Ні, — відповіла коротко, бо пояснити свою відмову не було чим. Не подобався їй Михайло, от і все. Але сказати про це чоловікові ось так — просто у вічі…

— Тоді чому ви мене уникаєте?

Де всі ці покупці, коли вони так потрібні?

— Розумієте… — «Думай, Ніно. Думай». — Нам краще не бачитися. І, будь ласка, не питайте, чому.

— У вас з'явився… новий друг?

Що означає «новий»? А «старий» хто — Граніт?! Але хіба можна так... безтактно!»

— З'явився, — буркнула швидше від обурення, хоч і розуміла, що за бажання таке можна з'ясувати. Але якщо Михайло дозволяє собі нагадувати їй про проживання в «Надії» на певних умовах, то вона може дозволити собі не церемонитися. Якби чоловік не промовив у реченні «новий»…

«Але який нахаба! Несподівано. І неприємно».

— Упевнені, що не помилилися у виборі?

— Знаю точно, що з вами не можу зустрічатися.

— Можливо, ви ще передумаєте? Я зачекаю.

Все це було схоже на торги — безглузді та абсолютно непотрібні Ніні. Але як виставити нав'язливого залицяльника геть? Прямо вказати на двері чомусь було страшнувато. А Ніна вважала за краще прислухатися до інтуїції.

Що ж робити?

На щастя, в крамницю нарешті зайшов постійний покупець, і Ніна скоромовкою вимовила:

— Вибачте, Михайле, але я маю працювати.

— Ви мене виганяєте?

Дівчина розлютилася.

Хіба можна так нав'язуватись? Не дивно, що він досі без дівчини.

— Саме так. Прощавайте.

Михайло зміряв Ніну похмурим поглядом і поплентався до виходу. Зітхнувши від полегшення, Ніна звернула всю свою увагу на літнього клієнта.

А за два тижні вона знепритомніла прямо на робочому місці. Прийшла до тями від того, що напарниця, що випадково забігла в гості, бризкає їй в обличчя водою.

Борючись з запамороченням, Ніна за допомогою Євгенії Михайлівни вмостилася на стільці, а потім з подивом спостерігала, як до крамниці входять двоє в уніформі. Ніна ледь не вирішила, що все ще непритомна, але змінниця пояснила, що викликала невідкладну допомогу.

Лікар оглянув Ніну, наскільки дозволяв стілець — дивана в магазині не було, порахував пульс та виміряв тиск. Після того, як він потішив присутніх, що все в нормі, і почав ставити питання про здоров'я, Євгенія Іванівна згадала, що на неї чекають удома, пообіцяла зателефонувати та помчала геть.

Як тільки жінка вибігла з крамниці, а фельдшер відправився до автомобіля, лікар підійняв окуляри на чоло і втупився короткозорим поглядом на Ніну:

— Давно вагітні?

— Я не... — почала Ніна і замовкла. Вона несподівано згадала, що з дня знайомства з Максимом вона жодного разу не мала жіночих днів. — Цього не може бути.

— Впевнені?

Вона хотіла бути впевненою і навіть кивнула головою, але потім засмучено промовила:

— Ні.

Лікар знову одягнув окуляри.

— Ясно. Як себе почуваєте? Голова більше не крутиться? Нудоти немає?

— Все гаразд.

Чи гаразд?

— Тоді так. Моя допомога тут не потрібна. А вам раджу придбати тест на вагітність. Будьте здорові.

Лікар пішов, а Ніна залишилася на місці. Сиділа приголомшена.