Поза законом - Олена Федорова

     З того моменту, як до Лолі повернулася пам'ять, Дмитро вирішив змінити стиль їхнього відділення. Оскільки рука дівчини все ще погано працювала і хворіла, він вирішив залишити за нею лише огляди живих осіб. Якби вона дозволила, він взагалі залишив би її у відділенні теоретичним консультантом, щоб вона займалася ні дослідженням померлих, ні експертизами живих осіб.

     - Тобто ти хочеш, щоб я взагалі тут штани протирала і просто так отримувала зарплату? - здивувалася Лола.

- Але ж ти себе ще погано почуваєш! Якщо хочеш, я можу за тебе працювати.

- Який ти милий!

- Так, я такий. Тільки з тобою, - промовив Дмитро, впритул підійшовши до неї і обійнявши за плечі. - І завжди буду таким, яким ти захочеш мене бачити. Я зрозумів це. З часом. І боявся, що надто пізно. Дякувати Богу, у нас ще з'явився час все виправити.

    Тепер Лола здавалася йому якимось божеством, з якого треба лише порошинки здувати і безупинно поклонятися йому.

- Ти так кажеш, ніби трапилося щось непоправне і ми...

- Я думав, що так. І зараз хочу цього уникнути. Якщо тільки ти мені дозволиш… Якщо ти погодишся зв'язати своє життя зі мною, я зроблю все, щоб ми ніколи більше не розлучалися! Я зрозумів, наскільки ти цінна для мене!

     Лола слухала його і всередині неї все тіло мліло. Ніхто їй раніше такого не казав. Діму вона вже досить добре вивчила та могла йому довіряти. Справді, з ким вона могла б бути, як не з ним? Зі своїм бойовим другом, з яким вони разом воювали з начальством, обстоюючи справедливість, з надійною людиною, з другом, з яким вона весела та цікаво проводила час у гуртожитку.

    Зараз вона згадала і спроби Шеремета доглядати її. Приємно, звичайно, коли ти подобаєшся кільком чоловікам. Але, якщо треба серйозно вибирати, звичайно, Діма свій, її якийсь рідний… А з Едуардом вона себе не уявляла.

     Але рішення особистого питання стало таким раптовим, що вона взагалі не могла зараз уявити себе з кимось пов'язаною.

     Тут вона раптом згадала колишню лаборантку і уявила, як би реагувала Віра Дмитрівна, якби зараз як і раніше працювала тут. От би плітки помчали по всій лікарні! Та що – по лікарні? По всьому місту!

     Все відбувалося так швидко, що дівчина попросила Діму не квапити її.

- Звичайно, я ж все розумію, - охоче відповів той.

    При співробітниках вони постаралися дотримуватися субординації та тримати дистанцію. Але від уважного погляду Вадима не сховався факт того, що начальник відділення не зводив очей із підлеглої.

      Помічник лікаря зараз зміг переконатися у високому професіоналізмі їхніх колег. Вадим побачив і те, що поруч із Лолою змінився і їхній начальник. Ульяш став впевненішим у собі. Разом вони радилися зі складних питань, жартували під час обіду. І чудово виглядали разом. Коли вони йшли після роботи до гуртожитку, то здавалися милою закоханою парою. Але на роботі намагалися триматися суто професійно. Це приємно відрізняло їх від іміджу, що встановився на практиці, неформального спілкування в лікарні, де багато лікарів і медсестрів мали близькі контакти один з одним, як у звичайному порядку, і навіть, не приховували цього.

     Звістка про те, що зникла судмедексперт знайшлася, швидко облетіла містечко. І тепер представники та поліції та прокуратури поспішали висловити їй свої добрі побажання.

- Ти, вважай, знову народилася! - казали їй друзі з поліції.

   Звичайно, прийшла і Люда – помічниця Шеремета, та дільничні з обох районів обслуговування. Але повною несподіванкою для їхнього відділення стала поява місцевого прокурора, який вітав самовіддану колегу з експертизи і приготував для Лоли якийсь сюрприз, який поки що не озвучив.

    І вже повною несподіванкою став дзвінок від Микитовича, який по відеозв'язку з його кабінету за участю всіх завідувачів відділів експертиз, привітав Лолу з тим, що прокурор надіслав на неї подання, в якому зажадав від її начальства висловити подяку із занесенням до особистої справи, а від себе – надав колезі службову квартиру.

- Ого! - зааплодували присутні та почали вітати і від себе Варту.

- Ось як ми вміємо цінувати наших відмінних працівників, які у своїй самовідданій праці ризикують життям.., - почав поширюватися кореспондентові, що звідкись узявся, завідувач бюро.

     Дмитра мало не знудило від лицемірства Микитовича, який навіть і пальцем не поворушив раніше, щоб знайти свою співробітницю.

- Вітаю, - щиро порадувався за свою дівчину Ульяш.

Він вважав це заслуженою нагородою для неї. Вона реально життям ризикувала!

- А ти не ображаєшся на мене? - зворушливо спитала Лола. - Ти ж раніше за мене тут працювати почав… Квартира має бути твоєю по праву.

- Ні, що ти! Мене цілком гуртожиток влаштовує.

Привіт, дорогі друзі! Не забувайте підтримувати авторку підпискою, а твір - вподобайками! Буду Вам дуже вдячна!