Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

Аріс проштовхує мене вглиб кімнати, і грюкає дверима. Закриває її на замок. Спирається на дерев'яну поверхню, закриваючи собою єдиний шлях до відступу. Дивиться. Знищує поглядом.

— Аріс! — відходжу від хлопця, запобігливо виставляючи руки перед собою. Так собі оборона, якщо чесно. Він зараз схожий на бомбу уповільненої дії, навряд чи мене взагалі щось зможе врятувати.

Хлопець хапає мене за руку, смикаючи на себе. Другою рукою хапає за потилицю, задираючи голову вгору, змушуючи дивитись тільки на нього.

— Оце — не гарно! — опускає погляд на мої губи.

Підіймає руку і починає пальцями розмазувати червону помаду по губах. Пхає до умивальника. Декілька кроків і ми навпроти величезного дзеркала. Розвертає себе спиною. Вмикає воду.

— Що ти збираєшся робити? — злякано вимовляю, коли він вичавлює собі на долоню мило.

— А на що це схоже? — відповідає знайомою фразою. Перехоплює моє обличчя та починає змивати з мене «штучну красу».

Вода летить у різні боки, бо я б'юся у його руках. Намагаюся вирватися з мертвої хватки. Марно. Його "клітина" з однієї руки дуже міцна. Хлопець у рази сильніший, тому швидко стримує мій протест. Ще міцніше притискає до своїх грудей і продовжує вмивати, поки йому не здається, що достатньо.

— Аріс, припини це робити! — плююся мильною водою. Вона скрізь: у роті, у вухах, в очах, на волоссі.
Тяжко дихаю. Груди ходять ходуном, роблячи виріз на сорочці ще відвертіше. Ця сутичка виявилася енерговитратною лише для мене. Хлопець, на мою думку, почувається чудово.

— Ти вирішила погратись зі мною? — хапає за обличчя і тримає, щоб я не відводила погляду від нашого відображення та його божевільних очей.

Я така маленька у порівнянні з ним. Зрозуміло, чому мені не вдавалося вибратися з капкана його рук.
Не чекаючи моєї відповіді, Аріс проводить пальцями по вилицях, витираючи краплі води. Його рука сповзає вниз, окільцьовуючи шию.

— Не боїшся програти?

Негативно хитаю головою.

Де я встигла сьорбнути стільки безстрашності? Вона так уміло балансує зі страхом, виповзаючи в найнесподіваніші моменти.

— Я небезпечний супротивник, Софа. Бо знаю про тебе все! — відпускає. — Ходімо! — тягне мене до виходу.

— Куди? — хапаюся за всі поверхні, що виступають, сподіваючись зачепитися. Марно. Через мокрі руки постійно зісковзую.

Аріс це остаточно набридає і, обхопивши мене за талію, відриває моє тіло від підлоги. Закинувши як ганчіркову ляльку собі на плече, прямує до дверей.

— Куди ти мене тягнеш? — б'ю його по спині.

— Грати за моїми правилами!

Тут така величезна кількість людей і, схоже, їм було байдуже, що діється за їхніми спинами. А за їхніми спинами, цей несамовитий псих ніс мене на вихід.

Я кричала, кликала на допомогу, била руками та ногами його кам'яне тіло. Все марно. Мій крик тонув у попсовій музиці та оглушливих криках: «Цілуй! Цілуй! Цілуй!». Комусь було дуже весело. Тільки не мені. Страх почав сковувати зв'язки та з рота вилітав відчайдушний хрип. Це вже не смішно.

— Куди ти мене тягнеш? Постав зараз же мене на підлогу!

Весь гул і веселощі залишилися за зачиненими дверима, а Аріс ніс мене далі, сходами вниз. Поставив на землю лише тоді, коли ми опинилися біля його машини.

Холодний метал обпік поперек. Аріс навис наді мною, втискаючи в корпус Камаро. Відповзаю в бік, бо його рука, намацуючи ручку, торкається мого стегна. Його надто багато. Він усюди. Його запах міцно ввібрався в мою шкіру, а безсовісні руки не втрачають жодної можливості доторкнутися до мене.

— Сама сядеш чи допоможеш? — відчиняє пасажирські дверцята.

Як тільки мої ноги опинилися на твердому ґрунті, зриваюся з місця. Аріс виявився справнішим. Вхопив за руку і смикає на себе. Смикнув з такою силою, що почувся жалібний тріск тканини білої сорочки.

— Значить, допомогти!

Заштовхує мене в салон на переднє сидіння і наполовину залазить сам.

— Тільки спробуй поворухнутися, — витягає ремінь безпеки та клацає його на мені. Наближається дуже близько.

У мене перехоплює подих, адже його губи знаходяться за якихось нікчемних міліметрів від моїх. Я відчуваю смак його дихання. Воно віддає чимось солодким.

— Інакше поїдеш у багажнику. Не зли мене ще більше, Софа! — закінчує пропозицію. Усувається і грюкає дверима.

— Я Соня! Со-ня! — кричу у відповідь. Зі всієї агресії б'ю по карті та відкидаюся на сидіння.

Інтуїція підказує, що краще прислухатися до його слів і не рипатися, але норовливий характер хоче рознести в цій машині все, що тільки вдасться зламати.

Аріс сідає в машину за кілька хвилин. Салон миттю заповнюється запахом тютюну.

Стрес, знімає? А мені зняти?

— Дай цигарку! — простягаю відкриту долоню, а сама демонстративно відвернувшись, дивлюся у вікно.

Я до куріння ставлюся компромісно, ​​але сама цю погань не вживаю. Навіть не пробувала.То що ж трапилося зараз? Зараз я не контролюю себе, вкотре хочу зробити все на зло.

Аріс повертається в мій бік і, примруживши очі, дивиться на мене. Повільно вкладає в мою долоню пачку цигарок і запальничку.

Виймаю з пачки сигарету. Під пильний чоловічий погляд, занурюю її в червоний вогник. Перша затяжка обпалює ковтку та їдкою грудкою опускається вниз, змушуючи подавитися димом.

Кашляю, виштовхуючи отруту назад. Кашель спазмами стискає горло, від чого здається, що я задихаюсь. Нервово тицяю кнопку на панелі, щоб відкрити вікно.

— Накурилася? — Аріс висмикує з моїх пальців цигарку. Підносить до рота і стуляє губи там, де щойно були мої.

З блаженством втягує сизий дим. Однією затяжкою викурює половину цигарки та вистрілює залишком у вікно. Кинувши ще один короткий погляд на мій бік, оцінюючи стан, заводить мотор.

— Куди ми їдемо? 

— Додому!