Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

Мажу по губах червоним кольором і тут же прибираю. Потворність. У принципі все, що зараз надіте на мене — потворність. Чорні капронові колготки в цятку. Короткі чорні шорти та вільна біла сорочка.

У цьому одязі я схожа на студентку легкої поведінки, яка йде здавати залік ротом.

Закочую рукави та знову наношу червону помаду на губи. Сподіваюся, я досить виразно виглядаю. А особливо, я повинна виглядати відразливо.

Востаннє оглядаю себе у дзеркалі та, перекинувши сумку через плече, спускаюся надвір. Під під'їздом у таксі, вже хвилин десять, на мене чекає Гарік. Залізши на заднє сидіння таксі, називаю адресу подруги. Нам лишилося забрати Тоню.

Гарік, окинувши мене здивованим поглядом, тактовно мовчить. Боюся, він хотів ляпнути чергову дурість, але вчасно відсмикнув себе, оскільки чоловік похилого віку за кермом, не зміг би гідно оцінити його гумор.

П'ятикімнатна квартира Тараса розташовувалась на третьому поверсі. Він з неї зробив трикімнатний з двома ванними. Територія була величезна, тому вечірки завжди були галасливими та веселими, бо там містилося багато людей.

Одного разу пройшла чутка, що Тарас приплачує сусідам, щоб ті на нього не скаржилися за затяжний шум. Я не здивуюсь, якщо це так. Бо Тарас із мажорів. Може собі дозволити таке.

З ним, звичайно, я познайомилася через Андрія. Ми швидко порозумілися, і я назавжди залишилася для нього бажаним гостем.

— Ого, скільки тут крутих тачок! — Гарік, роззявивши рота, оглядає парковання. Хлопчики такі хлопчики.

— Приїхали! Далі не проїду! — вимовляє водій і гальмує. — Сплачено за додатком, гарного вечора.

— Дякую! — виходжу з таксі першою і чекаю інших.

В цей час розглядаю паркування. Помічаю машину Андрія. Чудово. Він уже тут. Якось швидко я забула про його існування. Збиравшись, жодного разу про нього не згадала.

Вдалині від усіх був припаркований й Камаро. Темна постать стоїть біля машини. Мерехтить червоний вогник. Аріс. Він курить.

— Ну, ходімо вже! Все найцікавіше пропустимо. — Тоня розгладжує складки на сукні, що з'явилися, і йде до під'їзду. Гарік крокує за нею.

Я стою доти, доки темна постать не починає ворушитися, а червоний вогник наближатися.

— Восьма квартира! — кричу навздогін друзям і біжу за ними.

Піднявшись на потрібний поверх, дзвонити у квартиру не наважуюсь. Звідти йде така какофонія голосів, що навряд чи хтось почує дзвінок.

Опускаю ручку і металева перешкода відчиняється, відкриваючи вид на натовп людей. Першими пропускаю своїх супутників, слідом заходжу сама.

— О! — лунає веселий голос господаря. — Запізнілі! Агов, Андрюха, — чіпляє мого колишнього за лікоть. Він якраз  вийшов подивитися, хто прийшов? А Тарас продовжує давати вказівки: — Давай, треба швидко налити штрафну.

За хвилину Андрій з'являється з тацею у руках.

Там стоїть кілька шотів.

Позаду, лунає гуркіт від дверей. Хтось не дуже обережно прикрив їх, але я не чую цього. Звук тоне у безлічі голосів. Я тільки відчуваю, що за мною хтось зупинився. Відчуваю тепло, що походить від чужого тіла.

— Це тобі, а це тобі… — кожному з нас пхає в руки чарку. — І ти, давай бери! За відсутність пунктуальності також треба платити. — Ірже над своїм жартом і простягає руку повз мене.

— Я не п'ю! — пролітає в мене над головою. Розвертаюсь врізаючись в Аріса. Матінко…

.

Хлопець мене притримує за ребра, а сам не зводить очей із Тараса.

— Ніколи? — здивовано вигинає брови хазяїн будинку.

— Ніколи!

— Чому? — мимохідь перекидає в себе шот.

—Тому, що алкоголь перетворює людей на тварин, а я не хочу таким бути.

Аріс стає центром загальної уваги. Але це не заважає йому непомітно торкатися моєї спини, викликаючи натовп мурашок.

Господар вечірки трохи зависає, обмірковуючи його слова, а потім вибухає ґоготом:

— А хіба не в цьому сенс? — перекидає ще один шот і повертається до решти гостей, забираючи з собою Гаріка і, яка «пускає слину» на Аріса, Тоню.

— Відпусти! — прибираю чужі руки та демонстративно ковтаю гіркий алкоголь. Пхаю йому в руки порожній шот і теж йду.

У великій кімнаті кипіли веселощі. У повітрі витав солодкуватий запах диму від кальянів, суміш парфумів та сигаретного диму.

Гарік і Тоня швидко адаптувалися, а мені було якось незатишно. Душно, попри те, що працював кондиціонер. Цей безглуздий одяг сковував рухи. Я відчувала тяжкість помади на губах. Хотілося плюнути на цей образ, піти до ванної змити це все.

Ще, мене не відпускало почуття, що за мною хтось стежить. Звісно, ​​я знала хто це. Аріс. Тільки його погляд здатний викликати холодок вздовж хребта.

Хлопець сидів у величезному кріслі, а на підлокітнику, поряд з ним, звивалася моя дурна подруга.

Ось що вона хоче цим довести? Хіба не бачить, що Аріс не звертає на неї жодної уваги? А Аріс? Що він робить? Чому не скаже, щоби відійшла?

Злюсь, хоча не маю цього робити.

Злість штовхає на бездумні вчинки, за якими обов'язково піде покарання. А воно піде. Трохи пізніше. Обов’язково станеться. Але хіба про це думається, коли всередині палахкотить дикий вогонь? Коли адреналін розливається по венах отрутою, отруюючи здоровий глузд.
Не думається.

— Як справи? — підходжу до Гарика і вішаюсь йому на шию. Він уже напідпитку. Стопок п'ять влив у себе. Його рука приземляється на моє плече і легенько стискає його.

— Чудово! Ось, спробуй цю погань! — зі своїх рук дає мені випити дивний напій.

Не подумавши, п'ю. Морщусь. Це й справді погань.
Профіль обдає жаром. Я знаю, що Аріс дивиться на мене. Дивись.

— Ти б не налягала на це! — з нізвідки, поряд з'являється Андрій. Він хоче доторкнутися до мене, але я смикаюсь, притискаючись сильніше до Гарика.

Цього покидька я точно не хочу бачити тут. Нехай займається пошуком чергових «гарячих» Барбі й дасть мені спокій.

Нарешті відлипаю від Гарика та обходжу його. Збільшую відстань між мною та колишнім.