Хочу тебе кохати - Олена Тодорова

Я б розсміялася, якби відвертість Бойки не поглинула мене чуттєвим армагеддоном. Відкидаючи голову, тремчу. Дихання частішає і стає занадто гучним. Серце починає одуріло качати кров. Своїм шумом краде більшу частину зовнішніх звуків. Тільки Кіра чую.

- Варя... Любиш мене? - повністю втрачаючи контроль, жорсткіше, ніж раніше, терзає моє тіло. І губами, і руками - до болю проходиться. Цілуючи й засмоктуючи шию, ледь шкіру не стирає. Зминаючи й пестячи стегна, до нової хвилі тремтіння доводить. Усі рухи жадібні, грубуваті й відчайдушні. Через швидкість, що Бойка видає, схоже на боротьбу, хоча я чиню опір вельми умовно. Радше інстинктивно впираюся і десь на секунду перехоплюю його долоні. Але, якщо чесно, навіть якби хотіла, навряд чи б змогла його зупинити. Він справді валить, як танк. - Я тебе люблю... Я, блядь, так сильно люблю... Дай покажу... Центуріон... Дай покажу...

Збираюся сказати, щоб дозволив хоча б до спальні дійти. Але швидко розумію, що стоячи нам буде навіть краще. Якщо він буде зверху, я переживатиму, що занадто здавлює грудну клітку, а йому ж ще навіть на животі спати не дозволили. Які в такому положенні ще рухи?

- Варя... - знову хрипить Бойка в пристрасному божевіллі. Долонями під халат забирається. І відразу до промежини спрямовується. Через труси торкається, я здригаюся, мучу і вигинаюся. - Дай покажу, киця... Рідна...

Так, звісно, покаже. Нікуди вже не дінешся. Ніякі вмовляння більше не спрацюють. Напевно, підсвідомо я знала, що кінець його целібату, як він сам каже, буде саме таким. Різким зривом.

Дай Боже, не повним відривом.

- Лише один раз, - шелещу, коли Бойка вже смикає мене до краю стільниці й оголює плоть, безцеремонно зсуваючи мої труси вбік. - І... Обережно, будь ласка... Не поспішай...

- Бля... Як не поспішати... - сипить він, не припиняючи цілувати мою шию.

Чи то мене в піт через спеку кинуло, чи то від його слини вся мокра... Зрозуміти не намагаюся. Шкіра палає і свербить. Усе тіло ниє. Така болісна ломка мене розбиває, що без конкретної трясучки її переживати не виходить.

- Як не поспішати... М? Сиди, - наказує різко, перш ніж узятися за ремінь. Боїться, що втечу. Але я вже не можу. - Я буду старатися, рідна... - шепоче, приставляючи до моєї плоті член. - Я буду дуже старатися... - і різко входить. - Ох... Уф... А-а-а-х... - здавлено дробить дихання.

Я ж ніби відлітаю.

- Е-е-е-е-е-й... - голос двоїться і ніби луною повзе.

Розбиває простір. Він дзвенить і трясеться разом зі мною.

Бойка ловить мої стегна долонями, прикушує до болю вигин моєї шиї. Я скрикую і стогну, а він підкидає голову. Знаходячи мої очі, вривається в душу своєю безбашенною одержимістю і вбивається в мене до упору. Тільки задихнувшись на цьому русі, усвідомлюю, що одразу не повністю увійшов. Тепер розпирає настільки, що з очей сльози викочуються.

- Боляче? - знаходить сили запитати.

Не рухається, поки я не мотаю головою.

- Добре...

Ледь видихаю це, починає рухатися. З'єднуючи наші губи, позбавляє дихання і сам же ним наповнює. Необхідність заплющити очі народжує ілюзію обертання. Кружляє все навколо. Розкручується наш мікрокосмос. Ми з Бойкою літаємо без страховок у зоні підвищеної турбулентності. Лише він тримає контроль і уявний баланс. Я йому довіряю.

Міцно притискати боюся. Виплескуючи емоції, тру долонями шию, плечі й лопатки. Несвідомо дряпаю гарячу шкіру.

Приймаючи язик і член, підкоряюся і плавлячись. Усередині швидко гул виникає. Розкручує і там. Настільки сильно, що в якийсь момент грань між задоволенням і нудотою стирається. Завмираю, готова будь-якої миті вибухнути. Намагаюся відстрочити, аби якось пом'якшити. Але з ритмічними і глибокими поштовхами Бойка марно боротися. Вони неминуче зіштовхують маси іскристого жару і льодового холоду, що курсують у мені. І поки я зовні ціпенію, всередині мене накопичується електричний заряд. З кожною секундою набирає сили. Стрімко піднімається, з дрібним тремтінням витягаючи моє тіло.

Кричу, коли напруга, що зібралася, нарешті потужним ударом, немов блискавка, розбивається.

Гуркіт задоволення на довгу мить засліплює й оглушує, але фінальні поштовхи й гаркітливий стогін Кіра я все-таки чую. Конвульсії, які стрясають його тіло, поки він виливається всередину мене, викликають у мене інерційну пульсацію. Я відчуваю його розпечену плоть, що здригається. Відчуваю, як він наповнює мене своїм насінням. І як деяка кількість сперми вихлюпується назовні, бо Бойка ніяк не може припинити рух. До останнього наздоганяє.

Тільки розкидавши всі сили, відривається від моїх губ, різко вдихає і буквально падає на мене. Ковзнувши долонями по стільниці, в якийсь момент ловить рівновагу. Але голову від мого плеча не віднімає. Дихає так часто й гаряче, що мене через тканину халата обпікає.

- Пиздець, скачка... - хрипить він. - Ось це я розумію... Любов.

- Любов? - машинально повторюю я таким же зірваним голосом.

- Ага... Тепер точно воскрес... Живий...

- Живий? - перепитую і здавлено сміюся.

Бойка піднімає голову.

Червоний, мокрий від поту, волосся сторчма, погляд божевільний.