Хочу тебе кохати - Олена Тодорова

- Кириле, - шепоче Варя зовсім іншими інтонаціями - деренчливо, тужливо, відчайдушно, ніжно. - Кирило...

І ось тоді мене по-справжньому накриває. Перехопивши її вологу від моєї слини руку, різко смикаю всю на себе, поки не стикаємося ротами. Від надлишку почуттів тут же задихаємося. Кисню не вистачає, але замість того, щоб повноцінно закачувати його, ми ривками, але намагаємося цілуватися. Трясе нас обох, ніби саме цей контакт служить джерелом найвищої електричної напруги. Стогнемо щосили, тріщимо і, давлячись, навіть кашляємо. Не соромимося ніяких натужних тваринних звуків. Не боїмося, хоча вже вбиває.

Довго усвідомити не можу, що знову цілую Любомирову. Я просто роблю це, і все. Лижу і засмоктую на інстинктах. Притискаю так, що зубами б'ємося. І п'ю, п'ю нескінченно. Кусаю необережно, місцями до крові розтираю.

- Пробач... - зализую рани. - Пробач... - але відірватися не можу.

- Тобі що, ніхто не дає? - відштовхуючи мене, намагається воювати Центуріон.

Сама ж дихає так голосно й уривчасто, мало не плаче. Ось тепер, коли броня наша тане, на межі сліз.

- Які, блядь, "ніхто"? Тільки тебе хочу. Чуєш? - голос зриваю. Ламає його і перебиває сиплими, ріжучими нотами. - Що ти мені зробила? А? Весь місяць як кінчений дрочер! Знаєш, кого уявляю, поки тягаю? Знаєш? Тебе, Любомирова! Що ти мені, блядь, зробила?

- Сам знаєш, - задушено молотить вона. - Сам знаєш, що це таке... Я тебе...

- Стій! - грубо гальмую, бо цей рівень не витягну. - Не про це зараз. Просто секс. Просто... Я... Горю і жадаю твоїх дотиків... Щоб ти торкалася... Киця... Киця, ти ж мене сама ніколи не торкалася... - чи можна бути ще вразливішим? Навиворіт просто. Не звернути назад. - Киця... Рідна...

- Як не чіпала, Бойка? Що ти таке кажеш? - схвильовано виправдовується, хоча все ще в гніві. - Чіпала!

- Член мій не чіпала... Ніколи не чіпала... Чому?

Ступор. Такого явно не очікувала. А я видаю. І продовжую видавати:

- Хочу тебе... Варя... Іди сюди, - зміщуючи долоні, ковзаю по спині.

Стискаючи талію, штовхаю до себе. Але вона несподівано впирається руками мені в груди. Відштовхує не ломки заради, на повному серйозі.

- Ні! Відчепись... Не хочу... Мені твій "просто секс" не цікавий!

- Сюди йди, блядь... Не просто... Ну йди ти сюди... - не здатний я вже зупинитися. - Киця... Рідна... Не просто...

- Ні... Ні... Ненавиджу тебе!

Ось тепер б'є. Навіть лупить долонями, але я не те що болю не відчуваю. Не усвідомлюю, куди прилітає. Єдиною здоровою думкою стукає: не нашкодь. Тому не скручую її, як міг би зробити раніше. А Варя, вивернувшись, смикає двері. Ті, природно, не піддаються. Але Центуріон не здається. Спритно юркнувши між сидіннями, перебирається назад. Загальмовано видихаючи, чую, як вона тарабанить там по дверях. І... кидаюся слідом. Масивне тіло в той момент, наче гутаперчеве, набуває потрібної форми й вигинів. Швидко просочуюся, буквально вриваюся. Коли зачіпаю рукою Варю поперек талії і валю на сидіння, вона верещить так голосно, що я глухну. Намагаюся затиснути їй рот долонею, але вона раптом різко замовкає.

Якийсь час темряву рубає лише наше зірване хрипке дихання.

- Я кинула пити пігулки... - повідомляє таким тоном, ніби це має мене зупинити.

- Я витягну, - обіцяю без зволікання.

- Бойка... - сердито видихає.

Збирається ще щось придумати. Я ж падаю повністю. Забираючись долонями їй під светр, здаюся.

- Я намагаюся не думати про тебе. Я, блядь, щосили намагаюся. Але... Сука, не виходить ні хріна... Варя, рідна... Я сумую... Як звірюка, киця...

Очі закочуються, бо вона ковзає долонею мені по голові. Гладить, хоча варто було б добряче тріснути.

Дихання з'єднується. Застигає, утворюючи тріскучу тишу. А потім у якийсь момент ми одночасно злітаємо з котушок. Швидко зриваємо одяг із себе і одне з одного. Досвід дається взнаки - я Варю повністю роздягаю. Жодної нитки на ній не залишаю. Із себе ж з її допомогою толстовку зриваю - відлітає на передні сидіння. Ремінь висмикую. На джинсах тільки ґудзики глухо тарабанять. Ривок - вниз по стегнах разом із трусами.

- Бойка... Бойка...

- Ох, блядь... Ти пахнеш... Охуїти... Моя... - смикнувшись вище на сидінні, підминаю Варю під себе.

- Ах... Ш-ш-ш... - трясе її, ледь член до входу приставляю.

- Що?

- Гарячий... - видихає гаряче.

До тремтіння пробиває.

- Ти теж...

І мокра.

Готуюся до вибуху. Знаю ж, як відчувається. Але, блядь, тільки-но штовхаюся всередину неї, стогну, хриплю і гарчу - все до купи. Розгортає так, що ледь на цьому поштовху й не кінчаю. Усе тіло - туди-сюди - пронизують вогняні спазми. Носяться, немов блискавки. Мозок та інший вміст із голови виштовхує нескінченний надривний гул. Серце розмножується. Випускає тисячу клонів. Всі вони розлітаються - частина по напруженому тілу, частина і зовсім назовні, натягуючи від мене і до неба іскристі нитки. Там наш Уран. Або Нептун. Похрін. Я з одного поштовху в повній нірвані. Забороненій, дикій і гострій. І тут теж у цей момент похрін.