Планета Pixar - Лоуренс Леві

— Та в мене й досі лишилися певні прогалини щодо бізнес-бачення Pixar, — промовив я. — Продукція, технологія, команда — просто дивовижні. Але я не певен щодо того, яким чином забезпечити зростання бізнесу.

— Саме це ми й повинні з’ясувати, — промовив Стів. — Pixar володіє неймовірною колекцією талантів і займається справою, досі небаченою. Саме час спрямувати цей потенціал у ділове русло. Думаю, ви чудово з цим впораєтеся. Як щодо того, щоб зустрітися й обговорити ваше приєднання до команди?

Я був неабияк схвильований, коли почув це. Байдуже, яка думка сформувалася в мене про бізнес-потенціал Pixar, — мені неабияк полестило те, що мене захотіли бачити частиною команди. Ми зі Стівом зустрічалися ще кілька разів, включно з вечерею у нього вдома — у товаристві Гілларі та Стівової дружини Лорен. Не за горами був той час, коли мені доведеться прийняти рішення. Я впритул наблизився до необхідності обміркувати свої подальші кроки.

Тож я звернувся за порадою до свого давнього друга й наставника Ефі Аразі, засновника й генерального директора Electronics for Imaging, де я й досі працював фінансовим директором. Саме Ефі був тією людиною, яка відкрила переді мною великі перспективи в бізнесі.

Ефі було майже шістдесят — він народився в Ізраїлі, був підприємцем, і його охрестили одним із батьків ізраїльського гай-теку. Компанія, яку він заснував у Ізраїлі, Scitex Corporation, здійснила революцію в галузі цифрового кольорового друку й графічного дизайну. Дивно, проте Ефі частенько описували як ізраїльського Стіва Джобса. Почасти завдяки його зусиллям першопрохідця на ниві високих технологій в Ізраїлі, частково — через непересічний, навіть героїчний характер. А частково тому, що 1988 року Ефі несподівано залишив компанію, яку заснував, адже вона збилася зі шляху після колишніх успіхів.

Згодом Ефі переїхав до Кремнієвої долини, мріючи заснувати нову компанію, яка буде далі здійснювати революцію в цифровому кольоровому друці.

Ця компанія, Electronics for Imaging, розташовувалася в Сан-Бруно, у Каліфорнії. Невдовзі після її заснування Ефі, шукаючи юриста, зв’язався з Ларрі Сонсіні — старшим партнером юридичної фірми, де я працював. Бізнесмену був потрібен хтось із досвідом ведення складних угод, що стосувалися сфери технологій. Ларрі попросив мене взяти це завдання. Уперше ми зустрілися з Ефі, коли приїхали до офісу його нової компанії, розташованого десь за півгодини їзди на північ від нашої фірми в Пало-Альто.

Ефі привітався з нами в приймальні. Він був високим, разюче вродливим, з очима насиченого синього кольору й кучерявим волоссям, яке, втім, уже поріділо. Вбраний Ефі був бездоганно: брюки, пошиті кравцем на замовлення, ідеально припасована шовкова сорочка, а ще його вирізняла впевнена, майже королівська хода. Незважаючи на сильний ізраїльський акцент, який подеколи проступав у його вимові, підприємець дуже гарно розмовляв англійською.

— Вітаю, — промовив Ефі. — Дозволите запропонувати вам якогось трунку?

«Трунку? Хто так пропонує напої?» — подумки здивувався я.

Так почалася співпраця, яка для нас із Ефі означала мандри довкола всього світу з метою укладення угод із титанами галузі автоматизації офісних процесів — із компаніями на кшталт Canon, Xerox, Ricoh і Kodak. Досягнення справедливих домовленостей із цими гігантами було далеко не легкою місією для крихітного стартапу із Кремнієвої долини. Фактично вся моя юридична практика вибудовувалася довкола подібних завдань. До звичок гігантських корпорацій, схожих на ці, входило намагання зв’язати стартапи по руках і ногах. Тим самим часто блокувалася їхня спроможність стати незалежними успішними компаніями. А ще великі корпорації часто зводили нездоланні стіни бюрократичних перепон, здатні пригнітити значно жвавіші проекти. Моя робота полягала в тому, щоб переконатися: маленькі стартапи укладають справедливі угоди.

Оскільки ми з Ефі проводили все більше й більше часу разом, між нами виникла дружба, що переросла стосунки в межах бізнесу. Ефі був на двадцять років за мене старшим — він став кимось на зразок улюбленого дядечка в моїй сім’ї. Він обожнював запускати спортивних повітряних зміїв — керовані всього двома чи чотирма мотузками, вони були здатні виробляти вигадливі фігури в повітрі. Тож подеколи Ефі запрошував мене разом із родиною позапускати повітряних зміїв до чудової місцини за назвою Марина Грін[6], де відкривався приголомшливий краєвид — обриси мосту Ґолден Ґейт і вигляд на Сан-Франциско.

Коли переді мною постало питання, чи хочу я й надалі працювати юристом, саме Ефі дав мені перший шанс для розвитку.

— Ти можеш піти на роботу до нас, — запропонував він.

— На яку посаду? — запитав я.

— На яку захочеш, — промовив Ефі. — Підберемо тобі щось.

— Інтригує, — відповів я. — Але не думаю, що хотів би працювати вашим юристом. Якщо розглядати перспективи правничої кар’єри, то кращого місця, ніж фірма, де я зараз працюю, годі шукати. Якщо вже йти в штат компанії, то тільки з розширенням сфери обов’язків.

— Що ж, ти матимеш змогу розширити їх так, як забажаєш, — запевнив Ефі. — Я дам тобі шанс розвиватися у бізнес-напрямку, і ти зможеш рости настільки, наскільки подужаєш.

Це була можливість, що інтригувала, — я б зміг побачити стартап зсередини, попрацювати з людиною, якій я довіряв. Я відчував, що цей шанс буде справді вартісним — саме як нагода отримати подібний досвід. За цілковитої підтримки юридичної фірми я прийняв пропозицію.

Ефі виявився чудовим бізнес-партнером. Він захоплювався військовою історією і розглядав бізнес-стратегію як її сучасний відповідник. А ще він подеколи бував упертим і не бажав іти на компроміс — ці якості частенько завдавали нам клопоту. Завдяки роботі з Ефі я невдовзі зуби з’їв на вмінні твердо стояти на своєму, надто коли було відчуття, що ми рухаємося в хибному напрямку. Разом із Деном Авідою, блискучим інженером, якого Ефі найняв у Ізраїлі, щоб керувати відділом устаткування, ми розбудовували Electronics for Imaging як справжній енергетичний двигун у галузі цифрового друку. Окрім того ми здійснили публічне розміщення акцій, я піднявся на позицію фінансового директора й заступника голови правління компанії. Також я почав бачити під показною гоноровістю Ефі ученого, інтелектуала, людину з великим серцем. Навряд чи я міг би прагнути кращого наставника в бізнесі, не кажучи вже про те, яким хорошим другом він мені став.

У 1994 році Ефі вийшов на пенсію. Проте він і далі часто навідувався до компанії, і тоді неодмінно проходився до мого кабінету, щоб стати у дверях і привітатися — завжди бездоганно вбраний, із чорною сумкою, пошитою