Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський

Із двох збережених екслібрисів Вайнґартена, виконаних Шульцом, особливо промовистий книжковий знак 1920 року, тобто періоду, коли митець провадив інтенсивну працю над гравюрами з циклу Ідолопоклонна книга. Декоративна композиція екслібриса в архаїчній стилістиці, в умовній конвенції та реквізитах театру, сценічного спектаклю, представляє алегоричну містерію проминання, обрамлена розсунутими лаштунками, між якими розігрується образ-видовище. На просценіумі стоїть чоловік у костюмі П'єро (можливо автопортрет), а в правій кулісі — Смерть-Скелет. Процесія оголених постатей проходить у глибині, падаючи навколішки біля краю шляху. На передньому плані оголена жінка, самотня, не в людному поході, скеровує жест і погляд у бік П'єро. Велика рука, виринаючи нізвідки, тягне її в напрямку, куди прямує вся процесія, що її жінка мала намір покинути. Тут повно екзистенційної алегорії, класичної символіки. Зображення ще далеке від пізніших пластичних утілень Шульцового світу, але позначене майстерністю, яка апелює до давніх традицій віньєтки.

Другий екслібрис є властиво цілим графічним циклом, уміщеним у багаторівневу, поділену на обрамлені віконця композицію, повну алегорій та символів родом зі стародавньої міфології. Міфологія Шульца, яка пізніше як міфотворчість перемістилася до його літературних шедеврів, тут усе ще буденна, а не індивідуальна, — класична й ієратична, вона покликається на одвічні сюжети й канони.

Такими знаками тотожності означені книжки із розпорошеної книгозбірні — досі вони зрідка потрапляють на антикварний ринок. Покупці нерідко по-варварськи відклеюють екслібриси від книг, метрики яких занотовані в уцілілому каталозі Вайнґартена. Окрім книжок, із небуття час від часу виринають також інші шульціани із осиротілих і понищених колекцій Станіслава В. Так, у 1992 році Літературний музей ім. Адама Міцкевича придбав на аукціоні в Лодзі олійний образ, на якому зображені молодий учень рабинської школи та дві красуні на тлі панорами містечка. На образі — присвята: «Найдорожчому Сташкові», дата: «15.VIII.1920» (день народження С.В.?) і підпис: «Бруно».

Збереглася інформація, що Вайнґартен перед втечею з Лодзі довірив своє помешкання — поза ґето — разом із усім його вмістом (а зоставив він усе!) комусь певному. Невідомо, хто то був.

Сьогодні, коли Каталог Вайнґартена — та безцінна Книга Літер — уже втратив своє первісне призначення, переставши виконувати свою вжиткову функцію, є в уцілілій шульціані, поруч із Ідолопоклонною книгою, одним із двох відомих нам пластичних циклів цього митця. Проте, якщо гравюри Книги, тиражовані з оригінальних кліше, залишилися в певній кількості примірників, а понад те відомі завдяки низці присвячених їм публікацій, Абетка Вайнґартена, яка тепер перебуває у власності спадкоємців лодзького антиквара Генрика Машевського, — є унікальним комплексом, ніколи досі не репродукованим.

Обкладинка Каталогу Вайнґартена

Ескіз екслібрису Станіслава Вайнґартена

Титульна сторінка Каталогу Вайнґартена

Літери алфавіту

Рисунок, що завершує Каталог

Безіменна Ю […]

Начерк портрету Юзефини Шелінської

У червні 1948 року я отримав листа з Ґданська від незнайомої мені Юзефини Шелінської, ім'я та прізвище якої вже давно врізалося в мою пам'ять, як особи, вшанованої посвятою Шульца, адже свою другу книжку, Санаторій Під Клепсидрою, він присвятив саме їй. У кількох періодичних виданнях я розмістив оголошення у справі вбитого шість років тому письменника, прохаючи відгукнутися тих, хто міг би й хотів допомогти мені в праці про нього, задуманій насамперед як спроба реконструкції його біографії, та пошукові зниклих творів і слідів його самого.

Це була перша несподівана, але цінна відповідь на мої документальні пошуки:

«З радістю я прочитала Вашу замітку в «Przekroju», втішена, що, незважаючи ні на що, пам'ять про чудову людину, поета й маляра не затерлася, попри віддаленість його творчості від проблематики сучасної літератури. […] Отож, мені буде дуже приємно, якщо я зможу Вам придатися завдяки врятованій у воєнній хуртовині частині творів Б. Шульца. Я володію текою графіки і 1-м штихом без копії, кількома рисунками, його автопортретами, копією його портрету, намальованого Ст. І. Віткевичем, та двома моїми пастельними портретами, виконаними Б. Шульцом. Два мої образи та розлоге лістування Б. Шульца зі мною, яке налічувало близько 200 листів, загинули під час війни».

Контакт було встановлено, він породив доволі рясне листування, повне безцінної інформації про справи й події, що збереглися переважно лише в пам'яті Юзефини Шелінської, колишньої нареченої Шульца. Зрідка наші листи заступали зустрічі, — чи у Ґданську, куди я вибирався зумисне до неї, чи у Варшаві, куди вона зрідка приїжджала у відрядження у справах ґдансько-бібліотечних чи вишівських, принагідно відвідуючи брата.

На позір владна, інколи важка у суперечці, бо наче надміру категорична до співрозмовників, — причиною помилкових оцінок її особистості були психічні захисні маски, а ще такі якості як енергія, зріст, виразно окреслені риси чи голос із забарвленням, яке свідчило про рішучість, а також замкненість у собі. Насправді — сповнена прихованої непевності, нерішучості й остраху, мало не ляку перед людьми, котрий цілком певно посилила воєнна зацькованість, загроза, постійна втеча, також і від самої себе, від власної тіні. Для маскування вона явилася наче велична богиня, пануюча над іншими Юнона. Навіть її ім'я, перелицьоване з метричного, вживане Бруно Шульцом, — Юна — було споріднене з отим римським.

Я завдячую їй чималою кількістю відомостей про Чарівника з Дрогобича, але й дещицею свідомих замовчувань і переінакшень. Коли мені вдалося шляхом копітких пошуків, так само як і блукань і випадковостей, відшукати листи письменника до Романи Гальперн, Зенона Вашневського чи Тадеуша Брези, і коли з'явилися — після років соцреалістичної анафеми — шанси їх опублікувати, я вважав своїм обов'язком звернутися до пані Юзефини з проханням їх «цензурувати». Я запропонував, щоб усюди там, де Шульц пише про неї, згадуючи її