Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук
Були в нас такі гріхи. Багато з-посеред українців активно будували тоталітарний лад червоного кольору. Вони, колишні більшовики, як представники червоного тоталітаризму, через засудження їхньої ідеології, вже відійшли, можна сказати, у минуле, більшовицька ідеологія обтяжує українців не в більшій мірі, як росіян, білорусів та інші народи колишнього СРСР.
Але за нами ще один гріх, гріх українського націоналізму, розквітлого як різновид нашого-таки фашизму. На українському націоналізмі - гріх екстермінації польського мирного беззахисного населення, на ньому гріх убивств стариків, жінок, дітей - звірячих убивств!
Як на сьогодні склалася геополітична ситуація посткомуністичних країн Східної Європи? Литва, Латвія й Естонія дивляться на Захід, розраховують на нього. А тим часом не дуже видно кінець, коли російські війська покинуть ті країни. Не тут місце пояснювати що це означає. Польща і Чехо-Словаччина (незабаром: Чехія і Словаччина) розраховують на Західну Європу. Румунія збирається самотужки розв'язувати свої проблеми. Молдавія - дивиться на Румунію. Росія вважає, що Америка мусить їй дати мільярди, щоб не допустити до експансії Китаю. Україна ж необгрунтовано споглядає на США й Канаду, як на ті держави, звідки прийде панацея на всі наші болячки Українська діаспора не тільки за моєю оцінкою не рахується, як чинник, що економічно чи навіть політично спричиниться до покращання долі України. США і Канада мають свої інтереси. Їм доля України, як і інших держав - байдужа, хіба що вони побачать в Україні свій бізнес. Україна веде оком теж на південь, на ісламські країни, але це не може подобатися саме Америці, на яку Україна розраховує.
Геополітична ситуація кінця XX-го століття у Східній Європі склалася так, що не на Москву нам задивлятися, але й не йти нам самотужки. Крім України, в подібній ситуації опинилася теж Польща, тож передусім цим двом країнам; треба зближуватися. Але цього не можна досягнути без "очищення" від гріхів недалекого минулого. З них, гріхів, треба очиститися, щоб вільніше ввійти в близькі відносини а чистим балансом в європейське і світове товариство. Очиститися можна лише одним шляхом: визнати вину частини нашого народу й прохаючи за це прощення. І ще одна умова: треба офіційно, негайно відкинути й засудити антигуманну ідеологію ОУН.
Гріх цей можна (і треба) змити з душі, засуджуючи злочинну ідеологію ОУН і одночасно вказуючи на винних осіб: на організаторів злочину народовбивства, на ідеологів злочинного націоналізму. А дехто з них ще й досі живе посеред нас, навіть їздить в Україну, виступає публічно на захист УПА, прославляючи її. Одним з-посеред них є Микола Лебедь, котрий очолював ОУН Бандери від липня 1941 року, тобто від арешту Ст. Бандери німцями, аж до серпня 1943 року, коли провідником ОУН-б було вибрано Романа Шухевича. Мова тут про провід ОУН-б в Західній Україні. Не хто інший, а саме він, Микола Лебедь, був організатором УПА, це він очолював сумнозвісну С.Б. - Службу Безпеки ОУН, яка постала ще в так званій "матірній" ОУН Євгена Коновальця. Це про очолювану Миколою Лебедем С.Б. Григорій Стецюк пише, що була вона гірша, ніж гестапо чи НКВД.[6] Гріх цей треба змити з душі ще й тому, що він тяжить на релятивно невеликому відсоткові українського народу, переважаюча кількість якого зовсім непричетна до злочинів.
Хто знає суть українського націоналізму? Тільки вузьке коло спеціалістів і кілька тисяч дійсних членів ОУН. Суті націоналізму не знала більшість членів УПА, СКВ, УНС, вояків СС дивизії "Галичина", не знали (а чи знають тепер?) суті українського націоналізму "східняки". Хто читав "Націоналізм" Дмитра Донцова?
На підставі спостережень життя в Україні, можливих через читання преси з України, можу здогадуватися, що суті українського націоналізму ніхто не знає, поза, може, Степаном Хмарою й кількома іншими. Зокрема ж не знає її, суті українського націоналізму, письменник і публіцист, лідер Української селянсько-демократичної партії - Сергій Плачинда. Він бо ставить знак рівняння між націоналізмом і патріотизмом. Підміна цих понять - одна з найбільших небезпек для сьогоднішньої України.
Ось чому існує потреба правди. Правди про ОУН-УПА. Повторюю: не можна налагодити добросусідських стосунків з польським народом, не визнавши вини за ОУН-УПА. Поляки, як видно з їх писань, не домагаються покарання винних, вони лише вимагають справедливості в моральній, так би мовити, площині. Ось улітку 1992 р. в Замостю відкрито пам'ятне місце, присвячене жертвам УПА на Волині. Учасниця цієї сумної події, тієї урочистості, Кристина Смик свої спостереження з розмов з прибулими з тієї нагоди до Замостя людьми, так підсумувала: Це був трагічний час, проте ми не хочемо викликати будь-яких ворожих почуттів до українського народу, з котрим під сучасну пору налагоджуємо співпрацю. Нам не йдеться про притягання до відповідальності виконавців злочину. Нам йдеться лише про визначення розмірів тих злочинів, поки ще живуть свідки тих подій, ідеться про те, щоб вшанувати память по загиблих. Якщо ми зуміли остаточно вияснити й підвести підрахунки мордування польських офіцерів у Катині, що сталося ще за існування радянського уряду, то для добра розвитку відношень з Україною намагаймося таким же чином вияснити правду Волині [7]
Для поляків справа злочинів ОУН-УПА на Волині й Галичині є такою ж болючою, як для німців був "Берлінський мур",
