Війна у натовпі - Дмитро Олександрович Корчинський

Акредитація давала мені змогу бути присутнім у Верховній Раді якраз у момент очікування імпічменту. Голова BP С. Шарецький, у смердючій чорній шкіряній куртці турецької вичинки, лінивим помахом руки вітає крізь зачинене вікно рідкий натовп прибічників Верховної Ради.

Багато людей, гарні люди. Шкода тільки, прапор у них фашистський. (Заради справедливості слід зазначити, що в початковий період окупації біло-червоно-білий прапор використовувався як атрибут "національного відродження").

Впалі груди, похилі плечі. Ні, тут явно немає. Виходжу на вулицю. Вечоріє. На стоянці BMW, "п'ятірка". Чомусь у країнах — спадкоємницях СРСР ці машини дуже популярні в управліннях державної охорони. Шестисотий "мере" президента Лукашенко — з прапорцем на капоті, часто з'являється в супроводі однієї такої машини, інколи двох — друга "вольво".

Ще влітку на "Слов'янському базарі" у Вітебську унсовців здивувала легкість доступу до августійшої особи. Але зухвальство бентежить: закласти навіть невелику бомбу не вистачило духу. В подібних справах найскладніше — наважитися.

Поблизу БМВ тусується кілька чоловік, але не охоронців, а баркашовців. Один з них впізнає в мені старого знайомого з Білого дому (жовтень 1993 р.)

Зав'язується бесіда на предмет листівок УНСО з рецептами виготовлення вибухових речовин і саморобних вибухових пристроїв. Виявляється, і в Білому домі напалм варили за унсовськими рецептами, сліди чого збереглися навіть у кримінальних справах на "захисників". Баркашовець скаржиться:

— От, один з ваших у мене АКСУ викрав.

— Так що, ти його тут шукаєш?

— Взагалі-то ми тут за гроші.

Вигляд баркашовського вояцтва значно змінився. Після того, як частина керівництва дорвалася до грошей, постала потреба в бойовиках для представництва: з арійським профілем і вмінням картинно триматися за ремінь. Було проведено тестування на "детекторі брехні", і всіх більш-менш екзальтованих відсіяли.

Всього у Мінську баркашовців чоловік двадцять. При особі бєларуського президента вони виконують цілком офіційні обов'язки чи то радників, чи інформаторів.

На майдані з'являються ті, кого я шукаю. Звучить українська мова. Але — осічка. Прибулі роздають новенькі візитки "інформаційної референтури ОУН". Якої саме, мені не ясно. Сама спадкоємниця Степана Бандери "пані" Ярослава Стецько давно перебралася з Мюнхена до Києва й клопочеться про своє обрання до Верховної Ради. Схоже, бєларуси теж розчаровані. Підбігають двоє захеканих:

— Де ці, з УНСО?

— А ви хто?

— Ми воєнні кореспонденти.

— Я сам воєнний кореспондент. Вони туди пішли.

Відходжу в протилежний бік. У натовпі прибічників Мою увагу привертає прапороносець з незвичним стягом: червоний кінь на білому тлі. Запитую:

— Це хто, прибічники Петрова-Водкіна чи апологети "кентавристики"?

Ні, прибічники соціал-демократичної партії. Вони пропагують ненасильство, тому зняли лицаря і сідло.

УНСО досі була відсутня. Нарешті є час зробити паузу і пояснити, чого власне шукала ця організація в Бєларусі.

Найбільш небезпечний момент для політичного радикалізму — це стабілізація суспільства, нехай навіть у його падінні. Україна так довго падає у фінансову прірву, найглибшу, за словами Остапа Бендера, що це вже стало звичним. Таким чином, експорт революції стає неминучим. Радикалам, як і лібералам та консерваторам, бракує відповідей на нагальні питання суспільства. Залишається насильство як універсальний засіб заявити про себе.

26 квітня 1996 року під час цілком рутинного чорнобильського мітингу Мінськ відвідали кілька десятків бійців УНСО на чолі з "курінним" Солов'єм, відставним майором Радянської армії, ветераном Афганістану, Чорнобиля, Придністров'я, Абхазії, Чечні. Унсовці очолили натовп, перевернули кілька міліцейських машин, але були зупинені стіною щитів смоленського ОМОНу. По закінченні мітингу Соловей і ще шестеро були заарешовані, звинувачені в "перекритті транспортних шляхів" (перший у СРСР і СНД випадок засудження по цій статті). У в'язниці у Солов'я загострилась астма, і під час слідства він перебував у напівсвідомому стані. Задокументовано по два виклики невідкладної медичної допомоги на день. Інгалятор забрали при арешті співробітники правоохоронних органів, проте навіть мінській міліції, чи не найкращій у колишньому Союзі, не вдалося "розколоти" у-совців. У свою чергу Київ відповів масованою пропагандою спротиву. "Мученики" з УНСО стали кумирами певної частини місцевої молоді.

Допоки розігруються більш звичні карти. Розповідають про польський сепаратизм у західних областях Бєларусі. Така, власне, одна — Гродненська, сусідня — Брестська — значною мірою населена українцями й ятвягами (поліщуками). Від часів Горбачова католицька церква цілком відкрито діє у західних областях колишнього СРСР, що свідчить скоріше про безсилля Ватикану. Костьоли, як в Африці місії, стали осередком гуманітарної допомоги і розсадником паразитарних настроїв. У сусідньому з Мінськом Ракові, до речі, бувшому ще в XVII ст. Меккою аріанства, костьолу належать чотири мікроавтобуси, які курсують містечком. Проїзд для католиків безкоштовний. Природно, що вмістити всіх вони нездатні, тому при посадці з'ясування стосунків доходять до смішного.

Католицизм — це ще й квиток до Польщі, раніше на базар, тепер на сезонні роботи. Навіть сусіди, нащадки непримиренних бандерівців, зараз вважають за честь рити картоплю на лядських плантаціях. Для мешканців Польщі-б Польща-а навік залишиться метрополією. Топимий (визначення Пілсудського) польський імперіалізм справді існує — у свідомості колоніальних народів. Недарма папа Римський закликав молитися за засуджених У Мінську бійців УНСО.

На схід від старого кордону пріоритети прямо протилежні. Продавщиця з супермаркету, в компанії якої я проводжу наступну ніч, вітає і Лукашенка, і інтеграцію — ревізії не дістають, чоловік на заробітках у Росії. Схоже, заробляє добре. Я легко уживаюся з речами, які не стосуються мене: дається взнаки довголітня навичка. Житло, в яке ти прийшов і з якого підеш, подальша доля речей, яка тебе не цікавить, є справді твоїм, хоча тобі в цьому нічого не належить, крім торбини.

Це не можливо передати, це потрібно відчути, як і все, про що тут йдеться. Відчуття спокою, коли в цілому світі нікому не відомо, де ти, це і є абсолютна свобода. Цього просто не зрозуміє той, хто жодного разу не відчиняв двері, не знаючи, хто стоїть за ними, — сусідка чи опергрупа.

Вранці все стає зрозумілим. За ніч на майдані зведено загорожі. Всередині сиротливо, "як зубрики в загоні", мокнуть прибічники опозиції. Все-таки вдале визначення. Пам'ятаю, як в Абхазії грузинський злодій зажадав поміняти свій парабелум без патронів на ПМ (з набоями) одного з наших. Наш, природно, відмовився, тубілець образився.

— Я ж злодій (у законі).

— Який ти злодій, ти бик у загоні.

І той стерпів. Справді, в Грузії останнім часом стали "коронувати" навіть двадцятип'ятирічних і не відсидівших. "А що? Була б людина гарна".

Глава опозиційної Верховної Ради Сьома Шарець кий