Війна у натовпі - Дмитро Олександрович Корчинський

Так і сталося. Майор, що відповідав за нашу доставку, не придумав нічого кращого, як замаскувати нас під поліцію. Коли з вантажівок полізли люди в незрозумілих, майже "німецьких" шапках і стали розселятися на другому поверсі школи, в ту ж ніч, вдосвіта, хтось дав по вікнах автоматну чергу. В караулі стояв "Ірпінь". Він одразу ж вибив прикладом скло і відкрив вогонь по сванах, які зібралися внизу. Що вони там робили, не знаю. Не виглядати ж у вікно із запитанням: "Хто стріляв?" і "Що ви тут робите?" Чачу, напевно, пили. На Кавказі прийнято збиратися перед будинками. Поки свани розбігалися, ми через чорний хід винесли ПК, встановили його на горі. Коли село було оточене і знаходилося під прицілом, почалися чемні з'ясування подробиць інциденту. "Хто, що, навіщо?"

Нас стали поважати.

Поки що грузинські власті діють винятково пряником. Раз на два місяці з черговою зміною солдат прибуває вантаж гуманітарної допомоги: грузинської, від ОБСЄ, та від ООН. Норми постачання вражають. Наприклад, в місяць на одного свана видають безкоштовно 8 кг цукру. Українські "талонні" норми часів перебудови не перевищували 2 кг за гроші. Дають гас, борошно, одяг. Населення красувалося в стильних американських парках.

За необмежену свободу — полювати, рубати ліс, не сплачувати податки, грабувати, гвалтувати, убивати, виробляти наркотики — свани заплатили лише відсутністю електрики, що складає разючий контраст з Абхазією або тією ж Чечнею. Однак у горах повно прекрасних генераторів тайванського виробництва. Машинка масою в З кг, з видатком 3 л палива здатна впродовж 4-5 годин давати енергію, достатню для роботи двох стоватних лампочок і одного телевізора. Машинка побільше забезпечує потреби цілого села або воєнної бази.

Основним заняттям сванів восени 1997 року була крадіжка. У нас крали все, що можна винести цілком, розібрати або відкрутити: патрони, гранати, ремені, запальнички Zippo, сигарети "Марлборо". Доходило до смішного. Закидують вантаж в'ючними тваринами, після доставки з'ясовується, що приблизно однієї третини не вистачає. Звертаємося з претензією до старшого, той висловлює готовність розібратися:

— Зараз піду дізнаюсь.

Невдовзі повертається.

— Вони кажуть, що не брали.

Група місцевих і наших сидить у кімнаті на бетонній підлозі, палять і п'ють. Поки "Сем" виходить подивитися, як там чайник, зникає його запальничка Zippo. Свани приязно допомагають порадами в пошуках:

— Слухай, може, в щілину закотилася, а (підлога бетонна)?

Через десять днів один з тубільців з'явився до нас з цією ж запальничкою заправитися бензином.

Уже тут, у Києві, "Устим" виявив відсутність поясного ременя. Спросоння, я "автоматом" відвів від себе всі можливі підозри:

В щілину закотився.

Бажаючим повторити наш досвід можу порадити прийом, який неодноразово і з успіхом застосовувався "Нориком" у Чечні. Перед кожною подорожжю він викладав з кишеней все більш-менш цінне.

Як іноземці, ми принципово не втручалися в подробиці місцевих товарно-грошових стосунків. Війна сама по собі є достатньо витратним заходом. Часом, спостерігаючи за тим, як для перевезення вантажів купують коней за 350 ларі, хоча їх можна було б найняти значно дешевше, я згадував повчальні історії часів російсько-японської війни.

— Мерин Яшка!

— Убитий у перестрілці...

— Веди на лівий фланг.

Навіть за найбільш щедрими розрахунками, ми насилу витратили десяту частину виділеного на операцію майна і грошей. Навіть я, при всьому моєму пієтеті до "казенних" грошей, спромігся заощадити тисячі півтори доларів. На лихо, гроші дісталися іншим розбійникам. Тесть, на якого я вирішив оформити машину для запобігання можливій конфіскації майна, примудрився купити "Ладу" на штрафмайданчику в міліції. При реєстрації в ДАІ виявилося, що номера на кузові та двигуні перебиті так, що за попередні півроку виявити підробку ніяк не вдавалося. Отож-бо, плакали мої грошики. "Якщо вас грабують, не галасуйте — ви ризикуєте привернути увагу поліції".

З відомих мені середньоазіатських і кавказьких племен лише свани володіють щасливою здатністю водночас курити коноплю і пити спиртне. З причини відсутності винограду місцеві жителі змушені виготовляти брагу з яблук і виділяти з неї спирт карбідом. Але про смаки хазяїв не сперечаються. Чудасія, та й годі, адже конопля перебиває дію спиртного. Навіть чеченці змушені вибирати щось одне.

Прибувши на виділену нам квартиру в Чхалті, я, скидаючи з плечей багатопудовий вантаж, звернув увагу на скам'янілого від здивування "Сову". Очікуючи побачити щось здатне вразити мого бравого товариша, я повернув голову і теж отетерів. Під вікном ріс кущ коноплі, під вікнами сусіднього будинку — ще два. "Сова" таки спробував обидва сорти, і якщо дія першого виявилася цілком ординарною, другий "пробивав" з небезпечним уповільненням. Коли все вже було позаду і за тросами, перекинутими через Кодорі, на нас чекали вантажівки, які йдуть до перевалу, "Сова" зненацька "обламався" учиняти чергову ходку за вантажем.

— Ви хочете моєї смерті. (Він був цілком серйозний).

Не знаю, що там кажуть лікарі та етнографи про користь помірного вживання стимулюючих головний мозок засобів в умовах високогір'я, але, на мій недосвідчений погляд, слідів комерційного виробництва "плану" я не виявив. Уже в Тбілісі, в аптеці, хтось з наших задля сміху запитав:

— Морфін є?

— Зараз немає,—цілком серйозно відповів провізор, — але якщо вам потрібно, приходьте завтра.

За віросповіданням свани номінально християни, а фактично погани. Церков немає, будують одну. Для відправи всіх релігійних церемоній один-два рази на рік приїжджають священики.

Бойові дії в горах взагалі-то не ведуться. Сили сторін надто обмежені. Грузинський блокпост трохи нижче по течії Кодорі складають 40 солдатів строкової служби військ МВС (малинові берети). Тримають їх у горах вахтами по два місяці. Хлопці тужать і не становлять серйозної бойової сили. Кількість грузинських партизанських загонів в Абхазії сягає п'яти-шести, чисельність кожного чоловік п'ятдесят — вісімдесят. Водночас у Сванетії базуються два-три, якісь в рейді, інші на відпочинку в Грузії. В ході переговорів з Ардзінбою сам Шеварднадзе категорично заперечував участь у бойових діях в Абхазії грузинських військовослужбовців.

— Слухай, що партизани, а? Це обурене населення, розумієш.

Чисельність миротворчих сил Росії в Абхазії взимку 1997-98 рр. сягала 1500 чоловік. До їхнього складу входили один повітрянодесантний і два мотострілецьких батальйони. Контингент в основному складався з солда-"контрактників". Від інших військовослужбовців федеральних сил "миротворці" відрізнялися нашивками "МС" на правій стороні грудей. Командуючий — генерал-майор Сергій Корябко. В оперативному відношенні територія, яка знаходилася під їхнім контролем, була поділена на дві зони безпеки: північну (абхазьку) — командуючий полковник Володимир Оголотков, і південну (грузинську)—командуючий Володимир Дорофеєв. Черговий мандат на перебування російських сил закінчувався 21.01.98 р. і міг бути