Війна у натовпі - Дмитро Олександрович Корчинський

Чеченець сприйняв новину про ДШ філософськи:

— За чотири секунди я вже буду далеко.

По суті, я був з ним згодний (дуже далеко!), але все ж наполіг на тому, щоб смикнути за дріт з укриття.

Мін у чеченців не бракувало. Будь-яких. Серед них багато МОН. Зазвичай задля перевірки їхньої дії вони скидали на них гирю. Я замінував єдиний, який ще зберігся, місток через річку (до цього міни не ставили майже рік). Дехто висловив своє невдоволення: тепер їм доводилося переходити річку вброд. Ставлення змінилося, коли на міні підірвався якийсь "кацапчук".

Основним розвідувальним засобом для нас був телевізор на акумуляторах. З "Новин" ОРТ ми дізнавалися про себе чимало нового, як, наприклад, про місце нашого базування і про те, що нас 800-1000 чоловік. Воєнна розвідка з обох сторін зводилася до того, що ми, за взаємною домовленостю, спускалися до ріки, обмінювалися новинами, купалися і розминалися.

Пропаганда багато твердила про іноземних найманців. Крім нас двох (не найманців!) п'ятеро наших були ще у Басаєва, який їх дуже цінував. За весь час я бачив лише одного "інтернаціоналіста" — кабардинця. З ним трапилася сумна історія. Він задумав "дезертирувати" (що означає дезертирувати з такого збіговиська, я не знаю). Його спіймали, "опустили" і поставили готувати їжу для полонених. Мешкав він біля Джека. Коли його змушували щось подавати, вимагали, щоб він вимив руки.

Побутова гидливість і охайність чеченців у воєнному побуті похвальні, звісно, в тих випадках, коли це не доходить до абсурду. Так, група втратила трьох вже тоді, коли "канали" з Бамута: вони зупинилися на річці обмити геніталії. Ми вчасно почули літак і сховалися в кущі. Після чого повага до нас, як знавців воєнної справи, з боку чеченців тільки зросла, але було вже пізно.

Ставлення "інших" чеченців до бойовиків краще за все ілюструє той факт, що навіть хліб вони продавали їм за гроші.

Дочекалися ми й "гуманітарної допомоги" від короля Саудовської Аравії. Його Величність розщедрився на казахстанський рис і вермішель аналогічного походження. Хто і скільки на цьому заробив, відомо лише Аллаху. Отже, на зміну знаменитій грузинській солодкій вермішелі без масла у нас був солодкий рис.

У цьому зв'язку згадується побачена мною в Казані сценка. Як відомо, вночі ціна на горілку в кіосках (у Казані, принаймні) піднімається. І от незадоволений покупець кидається на продавця з криком: "Свиня, ми ж з тобою Обидва мусульмани!"

Відвідав нас і "моджахед". Заїжджа проміненція була вбрана в американський камуфляж з короткими рукавами. З причини незнання чеченської мови, розмовляла російською. Пограла три години в нарди і відправилася туди, звідки з'явилася. Переймаючи зарубіжний досвід, комендант закупив для близьких чималу кількість таких же battle dress і окремо для свого водія — пілотський combidress.

Основною базою постачання для нас служили розташовані по сусідству з Бамутом "погранці", які продавали боєприпаси і зброю. Щоправда, драли безбожно. Популярний серед чеченців АК-74 з повним "джентльменським набором" (підствольник, глушник, оптичний приціл) коштував, не багато не мало, 1600 доларів США. Мене дивувала така точність калькуляції: певне, сотня йшла посереднику.

Ніякого зв'язку з жодним вищестоящим командуванням не існувало. Зв'язок із сусідніми населеними пунктами підтримували кінні посильні. В батальйоні були дві радіостанції "Кобра", захоплені в ході успішного бою з "Витязем". Цей елітний підрозділ вразив цілком "кіношною" тактикою: йшли, як каппелевці, в психічну атаку на повний зріст, клином, з бронетехнікою на флангах. Потім на полі бою я нарахував до двадцяти вбитих і тяжкопоранених.

Фурор у чеченців викликав офіцерський бронежилет "Маркіз". Чеченський юнак почав палити чергами з АПС в пораненого, що лежав на землі. Той поповз. Юнак за ним (мала пробивна дія і дуже велике розсіювання при стрілянині з АПС в автоматичному режимі добре відомі). Потім чеченці стріляли по бронежилету з АК, СВД, ПК, ДШК і, нарешті, облишили.

Звичаєво бойові порядки федеральних військ у наступі будувалися наступним чином. Перша лінія — "піврічні" солдати строкової служби, друга — "однорічні", за ними — "контрактники", слідом — офіцери. "Кон-рактники" зовні вирізняються чорними хустками і оголеними торсами.

Вони виконують функцію "заградотряда" і косять з ПК ліворуч і праворуч. "Контрактників" ненавидять, і чеченці беруть їх в полон неохоче. До звичайних строковиків ставлення зовсім інше. При мені в полон деякі потрапляли двічі, і я не бачив, щоб полонених били або знущалися з них іншим чином. У полонених одразу перевіряють канал ствола автомата. Якщо чистий:

— Йди, "Колян", бери свою лопату.

В бою федерали тримаються по-різному. Кожному, хто воював, відомі "непояснимі" (для цивільних) перепади в боєздатності. Чечня — не Абхазія, не дуже окопаєшся. Я бачив навіть бруствер з тіл загиблих, споруджений живими.

При відступі федерали кидають убитих, буває поранених, завжди можна знайти на полі бою "Осу", "Джмеля", але тільки не автомат. Певно, існує наказ про відпов-дальність за втрату особистої зброї, і він діє.

Я вже згадував про бесіду з генералом Яковлевим. Вона відбулася після того ж бою з "Витязем" — чеченці "торгували" двадцять убитих. Зв'язок здійснювався по коду 27-64.

Єдиною наступальною операцією чеченців при мені був напад на позиції росіян. "Розвідка" тривала тиждень. Чисельність противника оцінювали як роту. Коли наїхали, виявилося, що не менше батальйону. Ми втратили менше десяти чоловік, втрати федералів тоді оцінили, як водиться, в сто.

Брак муштри призводить до того, що чеченці погано адаптуються до швидкої зміни обстановки. Пам'ятаю, як вони запанікували вночі, побачивши "точкові" вогні на автоматах "Витязей". Атож, видно, як багато ворогів і як вони тебе "оточують"!

Я тоді сказав коменданту:

— Розумію, що "лампочка Ілліча" сюди не дійшла. Але ми з вами цивілізовані люди, знаємо, що таке електрика.

Хотілося б віддати належне простому російському солдату. Звичайний "Колян" підтримав репутацію православного вояцтва своїм страстотерпінням. Власне, "шестимісячники" взяли Ачхой-Мартан. Взяли за півгодини. Перед цим вони півночі продиралися до центру села від будинку до будинку. Там, під мечеттю, спали чеченці і всі вшилися.

Зміну атмосфери навколо Бамута ми відчули вже ввечері у бліндажі. Помиляються ті, що думають, ніби чеченці розмовляють саме чеченською. Зазвичай, пресловуте генеральське "по радіо чутна чиста російська мова" перебільшення, але кількості російських слів цілком достатньо, аби вловити зміст розмови. Отже, ми "спали", а чеченці зійшлися на тому, що час "качати повітря".

Вранці ми побігли... Біла "Нива" і два УАЗи були вже під горою біля річки, а в Бамуті все ще тривав бій. Кого з ким? Ми зійшлися на думці, що "контрактники" перестрілюються зі строковиками. Розповідають, що таке траплялося не