Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський

Перебуваючи у становищі, недолік якого полягає у тому, що, на жаль, я не можу процитувати моїх розмов із Шульцом із тієї простої причини, що їх ніколи не було, я таки маю свідчення майже сотні осіб, з-поміж яких кілька були Шульцові дуже близькими, а їхні незалежні реляції в головних рисах збігаються між собою.

Юзеф Косовський, описуючи участь Шульца в роботі виборчої комісії до Верховної Ради в 1940 році, додає: «Ви, може, подумаєте, що Шульц був дуже червоним? Кажу то Вам довірливо — нічого подібного. Прецінь політика — то безупинна боротьба, а Шульц, якби йому навіть довелося боротися за вічне життя, не взяв би до рук палиці».

Едмунд Льовенталь, приятель небожа Шульца Зиґмунта Гофмана, у ті часи молодий, запальний комуніст, пишучи про дрогобицьку єврейську інтелігенцію, яка ставала дедалі радикальнішою, про що згадує і Сандауер у процитованому уривку з інтерв'ю, пише: «Реакція середовища була різнорідною: більшість рішуче звернулися до сіонізму, частина, особливо та, пауперизована, вбачала перспективу в т. зв. пролетарському інтернаціоналізмі. Бруньо належав до третьої групи — нечисленної […], він довго уникав Ю. Віта, коли той із притаманним йому динамізмом намагався розвіяти аполітичні ілюзії Бруня і переконати його до акцептування якоїсь лівої акції на фронті культури».

Учень Шульца Марек Шпет так само згадує про ідеологічний дисонанс між Шульцом і Вітом: «Юліуш Віт (Вітковер), поет пролетаріату, близький приятель Шульца, дорікав йому — подібно як ліві кола загалом — що маючи під носом робітничий клас Дрогобича й Борислава, той не цікавиться їхнім життям, переймаючись тільки імлистими витворами уяви».

Файвель Шраєр, учень і приятель письменника, пише в листі до мене за 1965 рік: «Наскільки міг, я намагався ознайомити його з таємницями марксизму. Але мій запал остудив близький приятель і ровесник Шульца — Пільпель, який, сміючись із нього, сказав мені, що Бруньо цікавиться пролетарською революцією лише в тому сенсі, якою мірою вона заважатиме йому в його уявному світі фантасмагорій і мрій».

Християнська філософія, про що вже була мова, цікавила Шульца ще раніше, але задавалося, що це просто один із багатьох напрямків, які він намагався глибше пізнати. Докази виразного наближення Шульца до католицтва є вже пізнішими, вони походять з 1938 року. Знаковим під цим оглядом є лист Вітольда Ґомбровича за травень власне того року.

«Дорогий Бруно.

Я дуже тішуся, що моя пропозиція здається Тобі не позбавленою практичного значення. Звісно, немає мови про те, щоб Ти мусив «навертатися» і взагалі накидати собі догматичний бік Католицтва. Якщо б це колись прийшло саме собою, тим краще для Тебе, і маю враження, що Ти не такий уже далекий від цього, хоч як би це на позір здавалося, однак поки що йдеться лише про те, щоб ти пов'язався із цієї течією, обміркував можливість духовного і мистецького використання ідей та людей тієї сфери, знайшовся в цьому — що зовсім не є маячнею, зваживши, що тільки ця етика і ця концепція дійсності насправді перебувають у згоді з потребами Твоєї натури. Твоя лагідність, містицизм, сублімація, життєва слабкість, споглядальні схильності (якщо обмежитися найпростішими речами), — все те прирікає Тебе на цей духовний напрямок, на християнство, і я майже певен, що всупереч навіть інтелектуальному чи іншому спротиву, Твоя натура погодиться із самою атмосферою. Це напрямок, який перетворює на силу власне ті слабкості, які Тебе пригнічують, і тому мав би відповідати Твоїм потребам. Проте, якби Твоє перебування у Лясках мало залишитися без жодного наслідку, ніхто до Тебе за це не матиме претензії. Зрештою, я не припускаю, щоб тиждень чи два там проведені могли рішучим чином вплинути на Твої наміри, я радше ставлюся до цього як до пов'язання, певного психічного імпульсу»[77].

Тут уже шукання Шульца, заохочені та підтримані Ґомбровичем, здавалося б набувають більш виразного спрямування, наче прагнучи до мети, яка ніколи так і не була осягнута, а шлях до неї не був навіть випробуваний, як хотів того приятель. Через рік мала початися війна. То не була з боку Шульца ні єдина, ні перша спроба особистого обстеження районів, які його дедалі виразніше вабили, а Ґомбрович не був єдиним партнером у розмовах про ці справи.

Більш ранній, випадково збережений лист, авторства якого видавцеві не вдалося встановити (підпис не прочитується), говорить також про справи католицтва. Його авторка більшість епістолярного тексту присвячує обговоренню справ польського католицизму, його, на її думку, слабких сторін, традиційної мілизни та інших спрощень. Після цих критичних зауваг вона долає:

«Кажу Вам про все це, бо якнайглибше вірю, що Ви „пристанете“ до католицтва. Я була вже давно в цьому переконана. Певні рецензії вказують, що Ваші постава й інтелектуальні диспозиції є католицькими. (До них у і певних частинах належить власне друга рецензія про Кунцевичову[78], набагато правдивіша, ніж перша). Мені б не хотілося, щоб люди чи письмо заступили Вам досконалість ідеї. Тому я так широко розписалася»[79]. Примірник Нового Завіту, власність Шульца, зберігав Еміль Ґурський на згадку про приятеля.

Згаданий уже Едмунд Льовенталь пам'ятає, що Шульц особливо «цінував собі серед учительського колективу гімназії імені короля Владислава Яґелли товариство Кущака, прихованого українського націоналіста, який захоплено навчав нас формулювати зв'язні логічні дефініції та влучно описувати явища. Кущак був учителем математики й фізики». Той самий Олексій Кущак у листі до мене за 1966 рік намагається окреслити духовний світ Шульца, разом із яким багато років тому проводив довгі години у спільному читанні та диспутах:

«Звісно, Рільке, містика та релігійна, філософська проблематика особистого світогляду — це в'яжеться. […] Було б своєрідним дальтонізмом, пишучи монографію про особу та індивідуальність такого автора як Бруно — оминати цю справу. […] Бруно мав дуже багате внутрішнє життя та рішучі погляди на ці справи, дуже особисті, проте не класифіковані якимось суспільним поділом — конфесією чи бодай приналежністю до якоїсь «школи». […] Чи був він віруючим «взагалі»? — Саме так. Чи був деїстом? — Він точно не був атеїстом — радше «деїстом», але без точного окреслення; був скептиком — не агностиком. […] Чи був матеріалістом у поглядах? — Ні, бо матеріалістичний погляд у філософії, навіть діалектичний матеріалізм, отож начебто одухотворений, був для нього занадто вузьким поглядом. Окрім того, він не був «віруючим», але знав щось,