Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський
Деякі постаті зосталися лише у скупих згадках, розсіяних у листах Шульца. Багато треба було ледь не детективної праці, аби бодай частину видобути з безіменності, віднайти слід їхніх доль, які переважно закінчилися трагічно. Саме така робота лежить в основі рясних приміток, якими я спорядив у Книзі листів кореспонденцію письменника. Я не вберігся від помилок, спростування яких буває чимось на кшталт воскресіння. Скажімо, у листі до Романи Гальперн Шульц згадує про Зиґфрида Бінштока, рекомендуючи його опіці приятельки:
«Того листа я пересилаю через п. Зиґфрида Бінштока, молодого талановитого музики, який здобув нещодавно І нагороду на музичному конкурсі за свої джазові композиції. Пан Біншток уперше у Варшаві й шукає контактів. Я б дуже втішився, коли б він Тобі сподобався і Ти б трохи ввела його у варшавський світ. Пан Б. є дуже милим і симпатичним молодим чоловіком великої духовної свіжості та певної наївності, яка ворожить дуже добрий розвиток».
Після даремних пошуків я висловив у примітці припущення, що молодий чоловік був лауреатом львівського конкурсу, і додав, що мені не вдалося встановити жодних даних, які стосуються його особи і що, мабуть, він загинув під час окупації в якомусь із гітлерівських ґето чи таборів.
Уже після публікації Книги листів я отримав інформацію, що Біншток став лауреатом джазового конкурсу в Криниці у 1938 році, посівши чільне місце; війну пережив у СРСР і як солдат Червоної Армії опинився разом із військом у вересні 1944 року в рідному Дрогобичі. Пригнічений звісткою, що вся його родина загинула, він переконував, що ніколи вже не повернеться до рідного міста. Він пішов на фронт, і подальша його доля не відома.
І ще одне подібне «воскресіння». У Книзі листів, пояснюючи листи Шульца до Анни Плоцкер, я згадав про Гільду Берґер. Зі згадок про неї випливає, що вона приятелювала з Анною і читала пропале оповідання Шульца 1938 року Die Heimkehr (Повернення додому), єдине оповідання, яке він написав німецькою мовою, намагаючись вийти у такий спосіб на ширший читацький форум[70]. Я поінформував у примітці: «дівчина, віком понад двадцять років, яка втекла з Берліна від гітлерівських переслідувань. Певний час працювала кваліфікованою секретаркою в німецькій установі в Бориславі. Вбита гітлерівцями у не встановлений точно час (1942?), за невідомих обставин».
Із надісланої мені в 1981 р. зі Швеції інформації пана Кароля Майзельса я довідався, що й тим разом то була, на щастя, лише моя помилка, наслідок чийогось невірогідного домислу. Виявилося, що Гільда Берґер прибула до Борислава разом із родиною; вони були вислані з Німеччини гітлерівськими властями, позаяк батьки Гільди походили з Польщі. Під час окупації загинула вся її родина — батьки й сестра, — проте сама Гільда пережила війну. Вона одразу ж виїхала до Швеції, а після трилітнього там перебування переселилася до Сполучених Штатів. Кароль Майзельс додає: «Гільда познайомилася із Шульцом у 1940 році, коли ми з Марком [Цвіліхом, молодим малярем. — Є.Ф.] і Анею [Плоцкер, нареченою Марка, молодою маляркою. — Є.Ф.] вибралися на зустріч із письменником до Трускавця».
Отримавши цю інформацію, я намагався відшукати Гільду Берґер у США, проте досі безуспішно. Вона була не тільки знайомою Шульца, але й з-поміж уцілілих — єдиною особою, про яку я знаю, що вона читала Die Heimkehr.
Це рідкісний випадок у Шульцівському колі — заперечення інформації про трагічний кінець: більшість життєписів закінчується приблизною датою смерті в невідомому місці, інформацією невідворотною. Тільки іноді можна її конкретизувати, докинути деталь, означити місце.
Молодий, талановитий літературний критик Анджей Плешневич, який писав про Шульца і листувався із ним, опинився після варшавського повстання у провінції. В примітці про нього, яка міститься в додатку до Книги листів, я написав, що до кінця воєнних дій на території центральної Польщі він працював робітником у селі Кужешинек у повіті Рава Мазовецька. «Згідно з неперевіреними відомостями, — написав я у примітці, — через кілька тижнів після визволення він пішки вирушив до столиці, щоб рятувати свої рукописи, покинуті разом із усім іншим у варшавському помешканні чи в пивниці будинку. Він так і не потрапив на місце призначення. Є припущення, що він загинув по дорозі, поцілений сліпою кулею. Обставини й дата його смерті залишилися невідомими».
Завдяки отриманій мною пізніше від Юзефа Худека інформації відомо, що Плешневич під час своєї зворотної пішої мандрівки опинився по дорозі в Бабську, містечку, в якому того дня відбувалася торговиця; то було в лютому 1945 року. Того дня німці вчинили єдиний наліт на містечко, бомбардуючи серед іншого й ринок. Загинуло чимало жертв, а серед них — Анджей Плешневич. З його паперів уціліли три листи Шульца (безмірно цікаві, вони містять, скажімо, Шульцівську теорію «поворотного дитинства») в моїй колекції; позичені в їхнього адресата і не повернуті йому перед вибухом повстання, переховані мною у Влохах під Варшавою…
Властиво, вся відома нам сьогодні біографія Бруно Шульца була мною поступово реконструйована — не без помилок по дорозі — з його листів, які я знайшов, і з величезної кількості спогадів тих, які його пережили, — а також із дуже нечисленних уцілілих документів. Кожна нова деталь потроху доповнює цю мозаїку, втім, багату, і то вже назавжди, прогалинами та знаками запитання навіть у своїх елементарних обрисах.
Тому цю історію про виловлювання із забуття рудиментів давніх подій, затоптаних і спалених людських слідів я хочу завершити наступним закликом, одним із багатьох, які я виголошую роками: закликом до читачів про допомогу в пошуках наступних уламків того образу, який був розтрощений і частково загинув.
Гра помилок
Мало на світі речей, більш тривких і впертих, аніж помилка. Раз опубліковану, її важко спростувати, зазвичай до неї ставляться як до вірогідної інформації, її тиражують, а через це — продовжують їй життя. Помилки переважно є наслідком недостатньої перевірки джерел, браку порівняння їх з іншими свідченнями, а ще постають
