Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський

Бруно Шульц і вісім випускників дрогобицької державної гімназії в кабінеті моделей для рисунку, 1926

У листі до мене за 13 квітня 1966 року Хцюк знову взявся стверджувати: «Ніде в публікаціях я не знайшов нічого про його перехід у католицтво, що було фактом. Сам Шульц нам, учням, і мені пізніше, після екзаменів на атестат зрілості не раз казав, що його захоплює постать Христа». У мене створилося таке враження, що Хцюк підозрював мене у свідомому заплющуванні очей на ті справи, умисному ігноруванні цієї інформації.

Така, а не інша поведінка Шульца в храмі могла, звісно, породити серед учнів довільні коментарі, проте ілюструвати цією сценою твердження про католицтво письменника несерйозно. Замість власного коментарю, який, зрештою, здається мені тут непотрібним, процитую уривок із листа Елли Шульц-Подстольської, небоги Бруно Шульца: «Мій старший брат Вільгельм був інженером, і в 1938 році одружився з Ельжбетою Ґодлевською. Їхній шлюб відбувся у євангелічній церкві у Варшаві, і Бруньо також був на шлюбі. Пишу про це тому, щоб зазначити, що ми не тримали б на нього зла, коли б Бруньо і справді перейшов у католицтво. Відразу починаю від цього, бо хочу спростувати припущення п. Хцюка. Нам нічого не відомо про те, щоб він так вчинив. Натомість він вийшов із Юдейської Громади, мабуть тому, що хотів узяти шлюб із п. Шелінською. Якщо йдеться про поведінку Бруня в храмі, то це смішно, бо ж кожна культурна людина, яка перебуває в домі Божому, дотримується звичаїв цієї Церкви. Тому він і знімав капелюха, тому ставав навколішки, а позаяк зосереджувався, то це могло створювати враження, що він молиться. Можливо, що прекрасна постать Христа мала специфічний вплив на його душу».

Можна б уважати, — і я зустрічався з такою думкою, — що «хрещення» Шульца Хцюком не заслуговує на предметну полеміку. Я не погоджуюся з таким твердженням. Без огляду на те, що категоричні твердження учня Шульца не мають підстав, треба їм протиставити — в ім'я правди — докази й свідчення, які дезавуюють фальшиву легенду, опубліковану її автором і здатну мати для не втаємничених позір вірогідності.

Головним речником справжнього стану речей є сам Шульц. Його приватне висловлювання на цю тему, адресоване дружній особі, має всі риси щирості й не обтяжене побоюваннями щодо неделікатності одержувачки цього звіряння. У листі до Романи Гальперн за 19 вересня 1936 року Шульц, який ще тоді виношував намір одружитися зі своєю нареченою, писав:

«Моя наречена є католичкою (її батьки прийняли хрещення). Є певні причини, через які вона не може відмовитися від католицької конфесії. Натомість я не хочу приймати хрещення. Задля неї я зробив лише ту поступку, що вийшов із юдейської громади. За цих обставин можливий тільки шлюб за німецьким законом, чинним у колишній прусській займанщині, скажімо, в Катовицях».

У 1937 році заручини були розірвані, і навіть ота «поступка», яка полягала у формальній відмові від Мойсе'вої віри, не була вже потрібна, хоча Шульц не намагався повернутися до громади.

Так виглядає з формального боку справа приналежності й мотивів, якими письменник керувавсь у цьому питанні. Проте залишаються запитання, яким було ставлення Шульца до християнства, як можна було б окреслити його світогляд, якою мірою він знайшов відображення в його творчості?

Перш ніж я наважуся частково відповісти на ці запитання, спробую зреферувати іншу версію світоглядної класифікації Шульца, діаметрально протилежну тій, яку вперто накидав Анджей Хцюк. Її творцем є Артур Сандауер, а проголошувати її він почав у своїх публічних виступах щойно — наскільки мені відомо — в 1982 році[72].

В інтерв'ю, даному з нагоди 40-річчя смерті Шульца[73], він сказав: «А тепер щось, що буде для вас несподіванкою. За переконаннями Шульц був комуністом; був також невіруючим. […] Він симпатизував комуністам уже до війни, подібно як чимало єврейських інтелігентів. Щоб це зрозуміти, треба знати політично сформований завдяки близькості Бориславського басейну Дрогобич. — Проте та ідеологія не вплинула на його творчість. Свідомість у нього була марксистська, підсвідомість — біблійна, а як митець він черпав із тієї останньої. То були окремі сфери, які не контактували навзаєм».

Разюча абсурдність психологічних спостережень, які містяться у двох останніх реченнях, є тим кумеднішою, що все, що нам відомо про внутрішній світ письменника, про його філософські зацікавлення, про теоретичну підоснову його мистецької творчости та її зв'язок із світоглядом, який він сповідував, абсолютно суперечить цьому сюрреалістичному діагнозові критика.

Кола європейської думки, що формували Шульца як мислячу людину, — то великий нурт ідеалістичної філософії, філософського панпсихізму, напрямки від основ гілозоїзму, через Ляйбніцову монадологію, через близький Шульцові пантеїстичний інтуїтивізм Берґсона аж до феноменології… Якщо у своєму есеї Міфологізація дійсності він пише (а був він творцем свідомим, а не особою, що творить у підсвідомому трансі):

«Ми вважаємо слово поточне за тінь дійсності, за її відображення. Більш слушним було б протилежне твердження: дійсність є тінню слова. Філософія є властиво філологією, є глибоким, творчим дослідженням слова».

…якщо, отож, він так пише, то висловлює погляд, далекий від матеріалізму і лише на позір суголосний з неопозитивістською тенденцією ідеалістичного суб'єктивізму — тенденцією перетворення мови на єдиний предмет філософського аналізу. Адже Шульцівський аналіз дійсності є за суттю своєю метафізичним — і вищенаведену цитату можна було б радше віднести до: «На початку було Слово…».

Пізніше звертання Шульца до творів Гуссерля, Шелера, Вундта[74], а, мабуть, і Юнґа, обмірковування теорії феноменології мали б для нього бути підтвердженням більш ранніх власних інтуїтивних переконань. Марксизм, принципи якого були йому невідомі, не знайшов місця ані в його буцім «біблійній» підсвідомості, ані шансів утвердитися в ідеалістичній свідомості метафізичного скептика. У мало відомому есеї Постають легенди (яке, зрештою, було символом віри Шульца-пілсудчика[75]):

«Коли XIX століття перетравило останню велику людину […], запропоновано безособовий історичний процес, цифри й статистику. В них шукали ключа до розуміння історії».

Це аж ніяк не апологія історичного матеріалізму.

Міфогенна уява Шульца, сповідна фантазія виросла на тому ж ґрунті й формувалася спільно з ідеологією письменника — еклектичною, врешті, й неоднорідною, — проте аж ніяк не на шизофренічному принципі ізоляції кожної із цих сфер і відсутності контакту між ними, як це нам втовкмачує Сандауер. Не було в Шульцові такої розбіжності й розколу, він був винятково цілісним духовно у всьому багатстві своєї психіки, а різні верстви його індивідуальності були — за всіх її складнощів — взаємно несуперечливими. Зрештою, Сандауер, цитуючи деякі висловлювання Шульца