Ніч ополудні - Артур Кестлер
Рубашов теж упізнав широкий шрам на щелепі Клєткіна, хоч обличчя його було в тіні, за єдиною лампою у кімнаті, що з диявольською напругою світила на двері. Світло було таке сильне, що якийсь час, крім Клєткіна, Рубашов нічого й нікого не бачив. І лише трохи оговтавшись, помітив, що в кімнаті є й третя особа — стенографістка, яка сидить спиною до них за невеликим столом, наполовину відгородженим завісою.
Рубашов сів на табуретку навпроти Клєткіна. Інших стільців не було.
— У зв’язку з відсутністю комісара Іванова я маю повноваження допитати вас, — почав Клєткін.
Світло лампи різало очі. Рубашов повернувся до нього профілем, але світло все одно потрапляло у кут його правого ока, і незабаром ця позиція теж зробилась нестерпною. До того ж говорити кудись убік було досить складно й абсурдно.
— Я волію, щоб мене допитував Іванов.
— До вашого відома, слідчий назначається певними інстанціями, — відповів Клєткін. — Ваше право — продовжувати зізнання або відмовитися від допиту. Ваша відмова автоматично робить нечинною й ту заяву, яку ви написали два дні тому. Слідство автоматично припиняється. В такому разі я маю розпорядження передати ваші папери до компетентних органів, які винесуть вам вирок адміністративним порядком…
Рубашов розмірковував дуже швидко. Було ясно, що з Івановим щось сталося. Може, дістав «відпустку», може, його звільнили або й заарештували. Навряд щоб про їхню колишню дружбу нагорі забули. Іванов був занадто розумний для цієї справи, та й Хазяїнові служив виключно з логічних умовиводів, а не з сліпого фанатизму. До того ж Іванов був вихованцем старої школи. Сьогодні були потрібніші Клєткіни з їхніми методами… Мир тобі, Іванов.
Та часу для жалю й сентиментів не було. Думати доводилось швидко, а клята лампа не давала зосередитись. Рубашов зняв пенсне й заблимав очима. Знав, що без пенсне виглядав голим і безпорадним. Знав, що Клєткін своїми незмигними очима реєструє кожен порух на його обличчі. Головне — не мовчати. Якщо він затягне мовчанку хоч на одну зайву секунду — він пропав. Клєткін був гидким типом, але що вдієш? Клєткін — нова генерація. Стара генерація мусила порозумітися з новою або зійти зі сцени спустошеною й розчавленою. Іншої альтернативи не було. Несподівано Рубашов відчув старість. Таким старим іще не почувався ніколи. Якось не замислювався досі, що йому вже за 50. Надів пенсне, намагаючись зустріти погляд Клєткіна, але колюче світло навертало на очі сльози, і пенсне знову довелося зняти.
— Я готовий підписати зізнання, — сказав Рубашов, силкуючись погамувати злість у голосі. — Але за однієї умови: ви негайно ж припините свої фокуси. Приберіть цю прокляту лампу і побережіть свої методи для злочинців і контрреволюціонерів…
— Ви забуваєте, що умови тут ставлю я, а не ви, — відрізав Клєткін. — Задля вашої зручності ніхто освітлення не мінятиме. Мені здається, ви ще як слід не усвідомили свого становища. А головне, ви забули, що саме вас звинувачують у контрреволюційних діях і що саме ви уже двічі впродовж останніх двох років у подібних діях розкаювались. Не думайте, що й цього разу вам усе так минеться.
«Ах ти ж свиня! — майже вигукнув Рубашов. — Нахабна, брудна свиня в однострої!»
Почервонів. Знав, що червоніє. Знав, що Клєткін це теж помітив. Цікаво, скільки цьому Клєткіну років? Не більше, як 37. Мабуть, у громадянській війні брав участь зеленим хлопчиськом. Належав до покоління, яке сформувалося вже після відпливу. Це покоління не мало традицій, не мало минулого, не мало нічого, що хоч би трохи пов’язувало її зі старим, зниклим світом. Це покоління народилося без пуповини. А проте сила була по її боці. Залишалося й собі розрізати пуповину, що в’язала з пустими концепціями честі й гідності старого світу. Гідність — це служіння без самолюбства, без оберігання себе, служіння до останнього логічного висновку.
Поволі заспокоївся. Тримаючи пенсне в руці, повернувся до Клєткіна, але враз мусив заплющити очі — лампа просто пекла. З заплющеними очима почувався абсолютно роздягненим, але це його вже не турбувало.
— Я готовий на все, аби лише допомогти партії, — сказав Рубашов чітким голосом. — Я прошу вас зачитати обвинувачення в деталях. До цього часу я з ним іще не ознайомлений…
Радше почув, ніж побачив, як пожвавилася уся постать Клєткіна. Сорочка його зашелестіла, а сам він почав дихати вільніше, мовби щойно його тіло звільнилося від невидимих кайданів. Рубашов здогадувався, що Клєткін переживав найбільший тріумф свого життя. Перемога над Рубашовим означала початок великої кар’єри, навіть не вірилося, що хвилину тому справа невизначено лежала на хитких терезах. Такий поворот не міг не тішити, надто коли врахувати долю менш удачливого Іванова.
І тут Рубашов відчув, що тримає Клєткіна у руках не менше, ніж той тримає його. «Я вхопив тебе, хлопче, за горлянку, — подумав Рубашов. — І якщо вже падатиму з гойдалки, то потягну й тебе». Якийсь час він бавився цією думкою, не звертаючи уваги на Клєткіна. Останній, знову ретельний і незворушний, шукав щось у папці з документами. Рубашов, перепочиваючи, заплющив очі.
Невже треба спалити останні залишки самолюбства? Клєткін, безумовно, вірив, що це саме завдяки його методам, а не аргументам Іванова, Рубашов опинився на грані капітуляції. Хтозна, може, Клєткін навіть переконав вищі інстанції в недосконалості методів Іванова і тим самим прискорив його падіння! Свиня! «Свиня!» — повторив подумки, але без попередньої злості. «Ти, безпардонна тварюко в уніформі, наш власний виплодку! Варваре новочасного і прийдешнього віку! Ти ж зовсім не розумієш суті справи! Зрештою, коли б ти розумів, коли б ти був потрібен!..»
Відчув, що світло лампи зробилося ще різкішим. Здогадувався, що десь біля столу є реостат, яким можна посилювати й знижувати напругу в лампі. Сліпуче світло змусило його відвернутися від Клєткіна й витерти засльозені очі. «Тварюка! — подумав знову. — Проте саме таке покоління тварюк нам сьогодні потрібне…»
Клєткін зачитав звинувачення. Його сухий, монотонний голос дратував невимовно. Рубашов слухав, відвернувши голову й заплющивши очі. Він вирішив трактувати звинувачення як формальність, як абсурдну, але потрібну комедію, річ, болючий сенс якої могли зрозуміти лише втаємничені. Але те, що читав
