Ніч ополудні - Артур Кестлер
Поки Клєткін і Рубашов перемовлялися на предмет ідентичності Заячої Губи, той стояв з утягнутою в плечі головою і його верхня губа не переставала тремтіти. Рубашов пригадав свого старого друга, професора Кіффера, найавторитетнішого фахівця з питань революції. На фотографії учасників Першого з’їзду партії, де їх зафіксовано з цапиними борідками, він сидів ліворуч від самого Бога-отця. У питаннях історії Кіффер був його помічником і співавтором. Він був також його улюбленим партнером у шахах і, мабуть, єдиним особистим другом. Після смерті «старого» Кіффер, який знав його зблизька більше, ніж будь-хто інший, дістав доручення написати його біографію. Він працював над нею десять років, але доля судила так, щоб ця праця ніколи не вийшла друком. За десять років офіційна версія революційних подій зазнала істотних змін. Ролі, зіграні в тих подіях головними акторами, були переписані наново; шкалу вартостей переінакшено. Старий Кіффер був надто впертий. Він не міг зрозуміти нової діалектики, що нею почалася ера Хазяїна.
— Ми з батьком, — продовжував Заяча Губа своїм неприродно мелодійним голосом, — вертаючись із міжнародного етнографічного конгресу, заїхали до Б. Мій батько дуже хотів зустрітися зі своїм давнім приятелем громадянином Рубашовим…
Рубашов слухав із змішаним почуттям цікавості й меланхолії. Свідчення молодого чоловіка поки що було правдивим: старий Кіффер справді заїхав до нього поговорити від душі й порадитись у деяких справах. Вечір, що його вони тоді провели разом, мабуть, був останнім приємним моментом у житті історика.
— Ми не могли затриматись довше, як на один день, — свідчив далі молодий чоловік, втупившись у Рубашова, мовби шукаючи в нього сили й підтримки. — Це якраз була річниця революції, і тому я так добре запам’ятав дату. Громадянин Рубашов був цілий день зайнятий офіційним прийомом і розмовляв із моїм батьком лише кілька хвилин. Лише ввечері, звільнившись від обов’язків у посольстві, він запросив нас до свого помешкання. Коли ми прийшли, громадянин Рубашов зустрів нас у домашньому халаті. Він виглядав утомленим, навіть виснаженим. Проте зустрів нас дуже тепло. На столі стояли вина й перекуски. Господар обняв мого батька й привітав його словами: «Будьте гостем на вечірці для останніх могікан…»
У розповідь вдерся голос Клєткіна:
— Чи ви відразу помітили намір Рубашова впоїти вас, щоб потім легше було втягнути до своїх планів?
Рубашову здалося, що легка усмішка промайнула по знівеченому обличчі Заячої Губи. На цю коротку мить воно справді стало схоже на обличчя того юнака, з яким вони зустрічалися за кордоном. Та невдовзі схожість зникла. Заяча Губа закліпав очима і знову облизав розсічену губу язиком.
— Він видався мені підозрілим, проте я не відразу розгадав його наміри…
«Нещасне ти цуценя, — подумав Рубашов. — Що вони з тебе зробили?»
Заячій Губі треба було майже хвилину, щоб оговтатись від самого лише голосу слідчого. У тиші було чути, як секретарка загострює олівець.
— Рубашов і мій батько якийсь час балакали про минуле, бо вони не бачили один одного кілька років. Згадували дореволюційні часи та своїх ровесників, яких я знав лише з чуток, а також громадянську війну. Часто вони говорили натяками і я не міг зрозуміти, про що йдеться. Сміялися з якихось спільних згадок, яких я теж не розумів…
— Багато пили? — перебив Клєткін.
Заяча Губа безпомічно блимав проти сліпучого світла, й аж тепер Рубашов помітив, що свідок, говорячи, ледь похитувався, мовби стояти йому на ногах було дуже важко.
— Так, пили чимало, — продовжував молодий Кіффер. — За останні роки я ще не бачив батька в такому піднесеному настрої…
— Це було, — втрутився знову Клєткін, — за три місяці до викриття контрреволюційній діяльності вашого батька і ще за три місяці до його розстрілу. Так?
Свідок облизував губи, тупо дивився назустріч лампі й мовчав. Рубашов різко повернувся до Клєткіна, але, засліплений лампою, заплющив очі й повільно відвернувся знов, потираючи пенсне об рукав. Олівець секретарки на мить заскрипів голосніше і враз відірвався від паперу. Ідеальну тишу порушив Клєткін:
— На той час ви були вже втягнуті батьком до його контрреволюційної діяльності?
Заяча Губа неспокійно облизував уста.
— Так, — ледве чутно сказав він.
— Ви знали, що Рубашов поділяв погляди вашого батька?
— Так.
— Прошу переповісти найістотніше з їхньої розмови. Оминайте несуттєве й менш важливе.
Заяча Губа заклав руки назад і плечима сперся об стіну.
— Згадавши минуле, мій батько й Рубашов перейшли на сучасні теми. Вони говорили про занепад партії та методів керівництва. Вождя партії вони інакше не називали, як Хазяїн. Рубашов сказав, що відколи Хазяїн сів на партію своїм широким задом, дихати у партійних низах зробилося неможливо. Тому він воліє виконувати доручення за кордоном.
Клєткін повернувся до Рубашова:
— Це, здається, було незадовго до вашої першої заяви про вірність вождю партії?
— Так, — підтвердив Рубашов.
— Чи згадувалося про намір Рубашова зробити покаянну заяву? — з особливим наголосом спитав Клєткін.
— Так. Мій батько не схвалював цього кроку і висловив своє розчарування в ньому. Рубашов сміявся і називав мого батька старим дурнем і Дон Кіхотом. Він зазначив, що робить це з наміром протриматися в партії, доки тільки можливо, щоб ударити у відповідний час.
— Що саме він мав на гадці, говорячи про удар у відповідний час?
Знову погляд молодого чоловіка впав на обличчя Рубашова. В цьому погляді крилась розгубленість і водночас щось схоже на ніжність. У Рубашова виникло абсурдне відчуття, що ось зараз Заяча Губа підійде до нього й поцілує в чоло. Посміхаючись від цієї думки, почув раптом відповідь, висловлену тим самим приємним голосом:
— Час, коли вождя буде усунено.
Клєткін, повз увагу якого
